І тут зі своєї лави, що стояла біля тронного підвищення, піднялася Техану і голосно сказала:
— Я буду говорити з ними! — І знову сіла.
Після цих слів всі суперечки припинилися і деякий час стояла повна тиша, але незабаром все почалося спочатку.
Король слухав мовчки. Йому хотілося дізнатися, які настрої переважають у його підданих.
Ніжними голосами проспівали срібні труби, зігравши свою мелодію цілих чотири рази, — це означало, що вже настала шоста година. Король встав, і принц Сеге оголосив перерву до початку першої години пополудні.
Сніданок, що складався зі свіжого сиру, фруктів, зелені і овочів, був поданий в одній з кімнат в башті королеви Геру. Сюди Лебаннен запросив Техану і Тенар, Олдера і Онікса, який, з дозволу короля, привів із собою також пальнійського чарівника Сеппела. Усі з апетитом їли і розмовляли дуже мало і тихо. З вікна було видно затоку і її протилежний, північний, берег, який тонув в блакитному серпанку — чи то в залишках ранкового туману, чи то в диму лісових пожеж на заході острова.
Олдер як і раніше дивувався з приводу того, чому король включає його в коло найближчих людей і навіть запросив на Раду. Яке він має відношення до драконів? Він не міг не тільки боротися з ними, але й просто розмовляти. Сама думка про настільки могутніх істот лякала його. Часом хвалькуваті і викличні крики членів Ради нагадували Олдерові гавкіт собак. Він одного разу бачив, як одна молода собака, стоячи на березі, все гавкала на океан, все сердилась, все намагалася вкусити набігаючу хвилю і тут же відскакувала, підібгавши хвіст, варто було хвилям намочити їй лапи.
Однак йому було дуже приємно бути в товаристві Тенар. Поруч з нею йому завжди ставало легше, і він до того ж дуже поважав її за доброту і мужність. На свій подив, він виявив, що йому майже так само легко і в товаристві Техану.
Її потворність змушувала його часом думати, що у неї два обличчя і він просто не може побачити їх обидва одночасно — або одне, або інше. Але Олдер вже звик до незвичайної зовнішності дівчини, і це його абсолютно не бентежило. Адже лице його матері теж було наполовину закрите потворною темно-червоною родимою плямою, і лице Техану нагадувало йому про це.
Тепер вона здавалася вже не такою неспокійною і стривоженою, як раніше. Сиділа тихенько і пару разів навіть заговорила з Олдером, який виявився її сусідом. У її голосі вчувалася якась сором'язлива дружелюбність. Олдер відчував, що Техану, як і він, потрапила сюди не випадково, що відбувся якийсь ВИБІР і що тепер вона повинна слідувати тим шляхом, якого поки що і сама не знає. Можливо, і їй, і йому уготований один і той же шлях? На деякий час, у всякому разі. Думка про це додала Олдерові мужності. Розуміючи лише одне — що йому належить закінчити щось давно вже розпочате, — він інстинктивно відчував, що, яким би це завдання не виявилося, його краще буде виконати разом з Техану. Можливо також, їх тягнуло один до одного і через самотність.
Однак в розмовах з ним Техану настільки глибоких проблем не торкалася.
— Мій батько, здається, подарував тобі кошеня? — запитала вона, коли вони вийшли з-за столу. — Він його у Тітоньки Мох взяв?
Одер кивнув, і вона запитала:
— Сірого?
— Так.
— Це найкраще кошеня!
— Так, хороша кішка, — погодився Олдер. — Все товстішає.
І Техану соромливо поправила його:
— Я думаю, це «він».
Олдер і сам не помітив, що посміхається.
— Вірно. Це мій маленький дружок. Один моряк на кораблі прозвав його Буксирчиком.
— Буксирчик… — повторила Техану з явним задоволенням.
— Техану! — Король підійшов до них і сів поруч з дівчиною біля вікна. — Я тебе під час засідання не став питати і не став просити, щоб ти відповіла при всіх на ті питання, які лорд Яструб задав тобі. Там це було незручно, мабуть. А тут тобі зручно на них відповісти?
Олдер з цікавістю подивився на Техану. Вона заговорила не відразу. Подумала трохи, потім разок глянула на матір, яка, втім, ніякого знаку їй не подала, і нарешті сказала:
— Добре, я відповім вам тут, пане мій. Але чи не можна також запросити і принцесу з острова Гур-ат-Гур?
Король поперхнувся, але все ж люб'язно запропонував:
— Послати мені за неї?
— Ні не потрібно. Я сама потім до неї сходжу. Мені, по суті, не так вже й багато потрібно їй сказати. Отже, мій батько запитав: «Хто після смерті йде в темну країну?» Ми з мамою багато говорили про це. І ми думаємо, що туди йдуть люди. А ось чи йдуть туди тварини? Хіба там літають птахи? Хіба там ростуть дерева і трава? Олдер, ти ж все це сам бачив!
Захоплений її питанням зненацька, він міг сказати лише: