Тепер ми бачимо півкулю, багату на суходіл, через 12 годин, навпаки, — багату на воду, — майже сам тихий океан; він погано відбиває сонячне проміння, а тому якби не хмари й дуже блискучий лід, Місяць не світив би так яскраво, як зараз.
Легко збігаємо на височину й ще легше збігаємо вниз. Іноді поринаємо в тінь, з якої видно більше зірок. Поки що зустрічаються тільки невеличкі пагорбки. Але й височенні гори не перешкоджатимуть нам, бо тут температура місця не залежить від його височини: верхів’я гір так само теплі й без снігів, як і долини… Нерівна місцевість, скелі й прірви не страшні на Місяці. Нерівні місця й прірви завширшки 20–30 метрів ми перескакуємо, а коли вони дуже широкі й неприступні, то намагаємося їх оббігти, або лазимо по кручах та приступках за допомогою тонких мотузків, гострих палиць з крюками й колючих підошов.
Згадайте нашу малу вагу, для підтримки якої не потрібно канатів, і ви зрозумієте все.
— А чому ми не біжимо до екватору? Ми ж там не були? — зауважив я.
— Ніщо нам не заважає бігти туди, — згодився фізик, і ми відразу змінили наш курс.
Ми бігли надто швидко, тому ґрунт все теплішав; нарешті бігти стало неможливо через спеку, бо ми попали в місця дужче нагріті сонцем.
— А що буде, — спитав я, — коли ми будемо бігти, не зважаючи ні на яку спеку, з цією швидкістю й у цьому ж напрямі на захід?
— Днів, по-земному, через сім ми побачили б спочатку освітлені сонцем верховини гір, а потім і саме сонце, що сходить на заході.
— Невже сонце зійшло б там, де воно завжди заходить? — взяв мене сумнів.
— Так воно й є, і якби ми були казкові саламандри, що їм не страшний вогонь, ми цього легко могли б допевнитися.
— І що ж, сонце тільки виткнеться й знову зайде, чи сходитиме звичайним порядком?
— Поки ми біжимо по екватору з швидкістю більшою від 141/2 кілометрів, доти сонце йтиме від заходу до сходу і тут зайде; та тільки ми зупинимось, як воно відразу ж може рушити звичайним порядком і, насильно підняте з заходу, знову зайде за обрій.
— А що, як ми бігатимемо ні швидше, ні тихше за 141/2, кілометрів, що тоді буде? — ще спитав я.
— Тоді сонце, як в біблійській легенді, спиниться на небі, і день або ніч ніколи не кінчаться.
— А чи можна на Землі всі ці штуки проробити? — питав я фізика.
— Можна, якщо зможеш, бігти або їхати на Землі з швидкістю близько 1500 кілометрів на годину, а то й більше.
— Як, у 15 разів швидше від бурі або урагану? Ну, за це я не візьмусь, цебто забув — не взявся б!
— Тож бо то й є! Що тут можливо, навіть легко, то на тій Землі, — фізик показав пальцем на місяць, — зовсім неможливе.
Так ми міркували, сидячи на камінні, бо від спеки бігти було неможливо.
Стомлені ми швидко заснули.
Нас розбудив холодок. Бадьоро підвівшись і підплигуючи метрів на три, ми знову побігли на захід, схиляючись до екватору.
Ви пригадуєте, — ми визначали, що ширина нашої домівки — 40°, тому до екватора ще далеченько було. Але не подумайте, будь ласка, що градус ширини на Місяці такої ж довжини, як на Землі. Не забувайте, що Місяць проти Землі, як вишня проти яблука: тому градус місяцевої ширини становить не більше 30 кілометрів.
Ми наближались до екватору. Температура глибоких розколин, що становила середню температуру, поступово підвищувалася і, дійшовши 25° Ц, стала, потім навіть почала зменшуватись; це показувало, що ми перейшли в другу півкулю.
Точніше ми визначали своє становище астрономічно.
Перед тим, як ми перебігли екватор, ми зустріли багато гір і сухих «морів».
Форма місяцевих гір добре відома земним мешканцям. Це, здебільшого, кругла гора з улоговиною всередині.
Улоговини не завжди порожні, вони не завжди є новітніші кратери вулканів, але дуже зрідка дійові, цебто всередині, на самім дні їх тільки зрідка червоніє лява.
Чи не вулкани ці колись викинули те каміння, що частенько тут трапляється? Інше походження їх мені не зрозуміле.
Ми часом навмисне пробігали повз вулкани, по самому краї їх і, заглядаючи всередину кратерів, двічі бачили блискучу ляву, що переливалася хвилями.
Одного разу ми навіть бачили над вершиною однієї гори величезний і високий сніп світла, що складався, певно, з розпеченого каміння.
Чи то через брак кисню на Місяці, чи через інші причини, тільки нам траплялися неокислені металі та мінерали, здебільшого алюміній.
Низькі та рівні обшири, сухі «моря» подекуди, всупереч думці фізика, мали явні хоч і мізерні сліди нептунічної діяльности. Нам до вподоби були такі трохи курні низини; але ми так швидко бігли, що курява залишалася ззаду і відразу ж улягалася, бо її не здіймав вітер і не курів нам в очі та ніс. Нам до вподоби була курява, бо ми набивали п’ятки об кам’янистий ґрунт. Курява заміняла нам м’які килими або траву. Заважати ж бігти цей наносний шар не міг, бо товщина його не перевищувала кількох сантиметрів.