І перш, ніж вона встигла запитати навіщо це йому, чоловік піднявся і швидко вийшов з палати. Медсестра ще була тут, згортала крапельницю і Катя кинула на неї запитливий погляд.
- Ви здивовані, чому лікар так піклується про вас?- запитала вона.
- Чесно кажучи, дуже здивована. Я ж не vip- пацієнтка, а лише безпритульна.
- Не дивуйтесь, він так ставиться до всіх без винятку. Вам дійсно поталанило, що ви потрапили у його руки. Він лікар від Бога.
Після цих слів і вона пішла, залишивши пацієнтку сам на сам зі своїми спогадами…
РОЗДІЛ 2
Спогади. Що приносять нам вони? Болюче безсилля чи лагідну посмішку на устах?Вони майоріли у її голові наче фрагменти фільму, що швидко змінювали одне одного. Катя заплющила очі і згадала ту приємну жінку, якою була ще два роки тому. Слухняну дочку, хорошу дружину, яка ніколи не сперечається з чоловіком. Вона була напрочуд зручною для всіх враховуючи подруг і колег. А роботу свою дівчина обожнювала, хоч після одруження репортерство довелось змінити на нудну колонку порад у газеті, адже Михайло, чоловік, був категорично проти її роз’їздів по усій країні. Він наполягав на тому, щоб дружина сиділа вдома, займалася хатніми справами і зустрічала кожного дня його з роботи, усміхнена і життєрадісна. Та її звісно таке не дуже влаштовувало і не без зусиль був знайдений компроміс, де вона залишається працювати у газеті, але не повний робочий день. Колонку порад, яку швидше за все читали одні бабусі, залишила на неї подруга, що пішла в декрет. Так, що це було лише тимчасово. Чим займатиметься далі, не мала уявлення. Можливо Михась все ж таки передумає? А можливо до того часу вона і сама вже буде матір’ю?
Вона згадала той день, останній день, перед тим, як все змінилось…
Її швидкі кроки привертали до себе увагу перехожих, та це було байдуже. Дівчина поспішала до супермаркету, щоб купити продуктів на вечерю. Такі теплі, осінні дні не можна було пропускати і вони засиділись з подругами у кафе, де вибравши столик на вулиці довго теревенили і сміялись, ловлячи на собі косі погляди інших відвідувачів. Час пройшов непомітно і зараз вона намагалася встигнути до повернення чоловіка приготувати хоч щось, при цьому ще потрібно було скупитись.
У сумці задзвонив телефон і Каті довелось зупинитись, щоб відшукати його. Поставивши сумку на одне коліно, дівчина безуспішно копирсалася у в місткій сумці, яку так довго мріяла придбати і яку зараз так ненавиділа за те, що ніколи нічого не вдавалось у ній відшукати. І вкотре була дана собі обіцянка навести в ній лад. Вона раптом зупинилась, згадавши, що телефон знаходиться у кармані пальта.
- Забудькувата дурепа! – пробурмотіла собі ніс безжальний вирок. – Алло! – відповіла дівчина, нарешті дібравшись до слухавки.
- Привіт! Ти вже вдома?
- Так, тобто ні…
- Це як?
- Я вийшла в магазин, щоб докупити деякі продукти на вечерю.
- А, зрозуміло. Я хотів попередити, що затримаюсь на годинку. Тож з вечерею можна не поспішати.
- Okay, не буду поспішати. – Вона полегшено зітхнула, тепер можна буде приготувати щось вишуканіше.
- До зустрічі, цілую.
- Я тебе також цілую.