Катя поклала слухавку. Обманювати Мішу не дуже хотілось та знаючи, що зараз доведеться довго відчитуватись, де і з ким вона була, простіше виявлялось просто промовчати. Після таких маленьких недомовок завжди залишався якийсь неприємний осад.
Поглянувши навкруги, дівчина здивувалась поспіху людей. Ніхто з них не насолоджується теплою погодою. Всі кудись поспішають, метушаться, наче житимуть вічно. Ще хвилину тому і вона кудись бігла, а тепер дозволила собі глибоко вдихнути осіннє повітря і підкласти сонячним променям усміхнене обличчя. Прийнявши сонячні вани, дівчина зайшла до супермаркета.
Того вечора завдяки її зусиллям і запеченій соковитій свинині з гарніром, настрій Михайла був піднесений. Напевно і пляшка червоного вина відіграла у цьому значну роль. Він не припиняв розповідати про справи на роботі, що робив не так часто, адже зазвичай приходив у кепському настрої.
- Уявляєш заходжу я до шефа, а секретарка практично повисла на ньому. Я з несподіванки аж зблід весь, так мені стало незручно. Не знав, як вчинити. Вони поглянули на мене і зрозумівши про що я думаю, зайшлися несамовитим сміхом від чого моє тіло вже кинуло у жар. Заспокоївшись, пояснили мені, що шефу щось потрапило в око, а секретарка намагалася дістати.
- Розумію, як тобі було незручно. Я б мабуть утекла світ за очі у ту ж мить.
- Не можу, я головний бухгалтер. Якщо утечу, то Інтерпол все одно знайде мене і поверне в кайданках до фірми.
- Не перебільшуй. Ти не така вагома персона.
- Ти просто не знаєш можливостей мого шефа. Мого попередника він знайшов аж у Таїланді, коли той витрачав украдені гроші на повій незрозумілої статі.
- Дійсно вражає. Але навіщо їхати так далеко? У нас безліч таких місць, куди твій шеф ніколи би не дістався.
- Цікаво, де це?- він поклав на стіл пустий бокал і жестом показав, щоб вона долила вина.
- Ти й не здогадуєшся які у нас є села. Ні тобі доступних благ цивілізації, ні мобільного зв’язку, ні магазинів. Зате туди ніхто й носа свого не потикає. У такому місці твій всюдисущий начальник знайде тебе через років сто.
- Ні, дякую! Я дитя міських джунглів і не зміг би вижити без всього цього,- чоловік обвів навколо себе рукою.
- Згодна, я б теж не змогла,- погодилась з чоловіком Катя.
Того дня вона ще не здогадувалась, що людина є такою істотою, що пристосується до будь яких умов і що в неї ще буде можливість переконатися в цьому на власному досвіді. А ще вона не знала, що це був останній спокійний вечір у товаристві Михайла, останній безтурботний захід сонця для їхнього подружжя і що вже завтра для неї світ змінить своє забарвлення. Що почалося все саме з того дня, дівчина зрозуміє згодом, адже все мало вигляд звичайного робочого дня, як то кажуть : «Нічого не пророкувало біди…».
Вона розплющила очі, щоб прогнати нав’язливі спогади. Якби навіть можна було повернути час назад і все змінити, Катя із більшим би задоволенням накинулася на запечену свинину, ніж зустрілася знову з Михайлом. Тож очевидно, що одинока сльоза,яка котилася щокою призначалася явно не цьому спогаду.
РОЗдІЛ 3
Наступного дня, коли ліки припинили свою дію, вона отримала можливість у повній мірі «насолодитись» наслідками вживання наркотиків. Піднялась температура, усе тіло ламало, ще й почало нестерпно нудити. Лікар, який зайшов зранку її провідати, пояснив, що почався абстинентний синдром, через припинення вживання наркотиків. Важко було зосередитись на його словах, адже мозок відмовлявся їй підкорятись. Думки швидко змінювались, обриваючись десь по середині. Лише одне вона розуміла напевне, їй конче необхідні наркотики. Здавалось, що настав судний день в якому слід відповідати за свої вчинки. І ось цією біллю, дівчина розраховується за все.
Виникла думка утекти, та кинувши погляд у вікно(завісу вже забрали), де несамовито завивав холодний пронизливий вітер, жбурляючи льодяними краплями, передумала. Стало цікаво, навіщо Бог урятував її, адже якби вона не померла від передозування, то швидче за все замерзла.
По обіді зайшла медсестра і щось їй уколола, після чого біль трішки зменшилась , а свідомість прояснилась. Катя спробувала підвестися з ліжка. Повільно сіла, що знову викликало нудоту, і спустила ноги на підлогу. В палаті було прохолодно, як завжди економлять на опаленні. Захотілось повернутись під ковдру. На ній була лише старомодна комбінація, біла у синій горошок. Цікаво, з якої покійниці вони її зняли? Та хіба дарованому коню зазирають у зуби?