— І я гадаю, що тут безпечніше. Тут вже козацька запорозька земля і татарин не відважиться сюди забігати.
Тут уже скрізь розсіяні наші козацькі селища.
— Так лучче гдє-нєбуть в казацкую деревню паехать, чем в степе спать.
— Мені не можна. Бачиш, добрий чоловіче, у мене така вже вдача, коли я між людьми, то погуляти люблю. Зайду я у яке-небудь, хоч би маленьке сільце, так йду прямо в шинок і давай гуляти. А вже як загуляю, то хоч убий, не перестану, не попущу, хоч і цілий тиждень, поки у мене зайвий п’ятак остане. Ну, а знати тобі, що мене кошовий за ділом післав. Я до ваших донців їздив. В дорозі я із шляху збився, треба поспішати. А коли б я зайшов у шинок, так поминай як звали.
На мене кошовий жде, гострий чоловік, мене би в такому припадку за непослух убити звелів. От чому я в степу ночую.
— Так ти у нас пабивал, брат? Ну, как тебе у нас панравілось?
— А що ж, норов у вас інший, та народ добрий. Угостили мене, як слід, та ще й на дорогу дали. Та ти, небоже, багато не роздобарюй, а спати лягай. Я завтра на зорях мушу їхати. А тобі як подобається: або їдь разом зі мною у Січ, або, як собі хочеш.
— Сам я в стєп не паєду, апасно кажетса. Пусть уже паєду з табой в Сеч, там наш брат донец также будет. Как віжу, с табой товаріщ єсть, — вказав донець на Івася.
— А є, то хлопчина, я його теж по дорозі із татарської петлі визволив.
— Вот как! Здраствуй мальчик! — говорив донець до Івася, що підвів саме голову і сів.
Донець поклався горілиць, бурмотів ще щось під носом, поки не захропів з усієї сили.
— От, як здорово сердега хропе.
— Дядечку! По якому він балакав? Я ще не спав, а чув все, та мало його розумів.
— Він балака по-московському, а воно не так, як по нашому, по-українськи. Я розберу усе, бо у нас на Січі є москалі теж, та зразу я не розумів нічого. Та ти, хлопче, не балакай багато, а спи, бо вже не довго нам тут побувати.
Але Івась не міг заснути. Він лежав спокійно та дивився на Касяна, що лежав біля вогнища, покурюючи люльку. Касян устав і пішов до коней, що, разом стоячи, обганяли себе від комарів. Довкруги було тихо, навіть нічна птиця поснула.
На сході сонця стало вже шаріти. Касян та Івась не спали.
III
— Вставай, козаче, орда йде, — гукнув Касян над вухом хропучого донця.
Донець став відразу на ноги і почав протирати заспані очі.
— Какая орда? І где?
— Ну, ну, заспокійся, нема орди, я лиш так пожартував, а то ти, небоже, захріп так сердечне, що хоч з гармати стріляй. Вмийся мерщій, бо зараз їдемо.
— Вот пашутіл брат, как так можна пугать?
— От бачиш, що можна. Усякий жарт добрий, аби лише не болючий. На тобі кусок паляниці, таки вашої донської, бо ніколи їсти варити.
Зараз посідлали коней і пустилися в дорогу. Касян одмовляв півголосом молитву. Донець куняв на коні, а Івась розглядався по околиці. На небі зібралися сірі хмари, було тихо і вітрець не віяв.
Вже йшло до полудня, як Касян завернув коня направо і почвалував навпростець до Дніпра. На березі Дніпра Касян оставив коня і поліз в надбережні верболози. За хвилю заплюскала вода і Касян підплив до берега на байдаку, котрий був закритий верболозом і очеретом.
Касян кликав товаришів, що стояли на березі:
— Злізайте з коней, та розсідлайте їх. Сідла і всі причандалля давайте у човен і самі сідайте. Коней заведіть У воду.
Донець з Івасем розсідлали коней і підвели їх у воду.
Коли вже усе було зроблене, Касян заперся веслом об берег і відбив човен на воду. Він зразу колихався, а далі поплив рівно щораз віддаляючись від лівого берега. Коні пустилися вплав, їх держали легко за поводи. Касян стояв на човні з веслом в руці вдаряючи ним то з одного, то з другого боку. Човен плив навскіс ріки. На другім березі заплили в невелику річку, яка дуже крутилася, її береги порослі були комишем, верболозом, а декуди і високим деревом. Дорога була така крута і позавертана, плеса води розходилися в різні боки, що треба було добре знати місцевість, щоб не заблукати. Аж приплили до великого острова.
— Ось і Січ! — сказав Касян і прибив до берега. Відтак вискочив з човна і прип’яв його до кілка, яких тут було кілька повбиваних. Коні стали стрясати з себе воду.
Станули навпроти січових воріт. По обох боках стирчали на валах гармати. Коло воріт сторожив козак з мушкетом. Він відчинив ворота і впустив подорожніх.