Касян обняв його кріпко і поцілував.
— Ти таки будеш мені дядьком, я ніколи не забуду, що ти для мене зробив, — він поцілував Касяна в руку.
Розійшлись. Касян, йдучи, обтер рукавом сльозу з ока і говорив сам до себе:
— Ось притча. Гадав, що собі сина придбав, що його на доброго козака виведу, що на старості літ потіху матиму, коли доживу, і не везло. Знайшовся брат, а на його боці право. Шкода! Розумний хлопець. Го! го!
Головатий. Ну, не повелось… що ж робить? Така моя доля. Ніколи у мене не було роду, та й не буде. Годі!
Касян пішов до куреня.
Тим часом Максим водився з Івасем, мов кітка з малим котятком. Водив його по січовім майдані, по куренях, показував січові вали, частоколи, показував січову церкву, канцелярію, попівство, завів під школу, в якій гуділо, мов в улію. Завів у майстерню, де січові ремісники працювали.
В саме полуднє висипалася з січової школи дітвора різного віку і росту. З сміхом, криком, розбігались по майдані. За ними вийшли вчителі, а далі показався і сам шкільний отаман. Був одягнений в довгий халат і ніс під пахвою грубу книгу. Йшов з великою повагою і поволі.
Максим зняв перед ним шапку і поздоровкався.
— Що це за младенець? — запитав Максима, показуючи на Івася. — В школі я його ще не бачив.
— Це мій брат. Припадком на Січ попав. Його татарин піймав, та добрий козак Касян Бистрий в степу відбив.
Ніяк було відвезти додому, то привіз його в Січ.
— Дуже гарно. А ти, младенче, обучен юж грамоті?
— Я ще нічого не знаю. У нас школи нема, я коні пас.
— Благо єсть і полезно младенцу, а даже отрочати премудрости науки усгивої приобрісти себі. Провидінє господнє, ізведивше тебе із татарського сировиця, указиваєт тебі путь праведний. Но к тому нужно єсть ціломудріє.
Приведи, козаче, младенца сего по імени єго послі обіда в школу, аки подобает.
Отаман пішов далі, погладивши Івася по голові, а той питає:
— Він якось так балака, що не розберу нічого?
— Вчений чоловік, то й по вченому балака. Вчись і ти, то сам так забалакаєш. Тепер ходімо на обід у курінь, а опісля тобі треба йти в бурсу між школярів.
— Хіба ж я не буду з тобою жити?
— Як би тобі це сказати? І разом, і не разом. Разом будемо на Січі, хіба що мене куди-небудь пішлють, а в курені зі мною тобі не можна жити, бо ти ще дитина. Але я з тобою буду бачитися.
По обіді в курені, де Івася вважали гостем, повів Максим свого братчика знову по Січі. Вони вийшли ворітьми у другу частину Січі. Тут жило саме військо запорозьке, уся січова старшина. За валами тої частини розложилось, так сказати б, січове місто. Тут кипіло інше життя. Довкруги майдану стояли малі домики, а далі шатра з усякою всячиною. Тут заодно ярмарка, торг. Народу всілякого, мов у муравельнику. Крамарі порозставляли свої крами. Між ними ходять покупці. Такий тут гамір, що Івасеві аж голова закружляла. А які тут різнородні люди, які одяги!
Ось зараз з краю стоїть бородатий москаль у довгому халаті, припрошує покупців та прихвалює свій крам. Побіч нього сидить мовчазливий турок над своїм крамом. У нього пістолі, шаблі, рушниці, ятагани. Турок сидить собі на землі перед своєю будою, покурює люльку і ні пари з уст: хочеш, мовляв, купити, то купуй, а ні, то йди собі з Богом.
А далі косоокий татарин продає багату одежу, пояси цвітасті, шовкові. В другому кінці вірменин носатий продає золоті персні, гаплички тощо. На протилежному кінці торгується татарин з козаком за коня. Татарин прихвалює, прицмокує та пробує з конем різні штуки.
У другій стороні цього базару якісь кумедно одягнені люди всіляку чудасію показують. Перекидають собою, мов м’ячем, через голови, на головах ходять, якийсь чародій виймає іншому з волосся дукачі, гарячі кулі на носі носить, огонь з губи пускає. Довкруги стають козаки, сміються, та скидають їм до шапок гроші. А далі грає музика. Максим з Івасем пішли туди. Троїста музика грає з огнем, а козак, скинувши жупан, у самій сорочці йде вихром навприсядки. Та ще й приспівує.
— Максиме, — каже Івась, — та ж це дядько Касян!
Справді, се був Касян. Танцює, аж піт з нього ллється, то навприсядки йде, то вгору підскочить, то паде ниць на руки і знову вгору знімається. Музикам аж руки мліють.
Скрипач затягнув шапку аж на очі, голову прихилив над скрипкою і ріже щосили. Біля нього сидить бандурист, а третій в решето б’є та ще і підспівує.