Та ні, ти ходи краще зі мною на базар і вибери собі, що хочеш, а я заплачу… Ну, не гайся. А ходи й ти, кучерявий, як там тебе. Ти вже наш, так й держись мене, мов реп’ях кожуха.
— Підожди дядьку, — сказав Андрій, — мені перш усього роздобути книжку, бо завтра ніколи буде, якщо ми рано поїдемо. Наш пан отаман спочиватиме.
— Гаразд! Ти йди за книжкою, а я піду з твоїм братом де-небудь на чарочку. Більш не можна, не дай Господи впитися, а то досталось би мені від пана сотника!
І, не ждучи довго, узяв Максима під руку. Пішли на базар. Явтух став веселий, що нагадав книжку. Він страшно тим турбувався. Чого доброго, пан сотник ще би старим дурнем вилаяв. Явтух любив багато і голосно говорити.
Його голос чути було ще за січовими воротами.
Андрій пішов до отамана. Книжку йому дали, коли сказав, що се для пана сотника. Тарас Жмут тямив про січову школу і щороку запомагав їй щедро. Андрій став ладити свою мізерію, а Івась каже:
— Що я там робитиму? Ти будеш їм читати, а я що?
Знаєш, яке моє читання.
— А ти будеш слухати та й годі. Ну, збирай, що маєш. Треба нам завчасу спати лягати.
Та у Івася не було що збирати. У нього була одна свитина і дві сорочки.
Надвечір вернули Явтух з Максимом. Максим приніс невеличкий оберемок в мішку і кинув на землю. Оба були під чаркою.
— Поки ти був у Січі, то могло бути як-небудь. Тепер ти йдеш між чужих людей, то слід тобі одягтись, як пристало козацькій дитині. Переодягнись, хай тебе побачу.
І Максим вийняв з мішка жупанець, сині штанці, чобітки і шапку.
Івась не знав, що з радощів робити. Татарин захопив його на леваді в одній свитині. Шапку загубив на дорозі.
Другу сорочку кинув йому Максим. Ось добрий брат, скільки понакупив.
— Не гайся, хай побачу, що буде нездале, то крамар обіцяв відмінити.
— Хай би не відміняв, — говорив Явтух, — то я його би зараз за чуба та в потилицю, ось як!
І Явтух став показувати рукою як би він бив крамаря, коли б не хотів міняти. Але то було зайве, бо усе прилягало, мов на Івася скроєне. Хлопець відразу став, мов яке панятко.
— Хай тебе поцілую, — усміхався Явтух, — ти кучерявий, як там тебе. А що, Андрійку, книжка є? Знову забув, як називається… Максиме, брате, ще ходім на чарочку… Однуоднісеньку, мені не можна більше, а то б пан сотник погано вилаяв… ге-ге-ге!
— Чарочка… Нікуди вже не рушимо. Я тебе підведу до воза. Хлопцям пора спати, — сказав Максим.
Вони пішли, а хлопці пішли спати, хоч довго не могли заснути.
На другий день, як щойно засіріло на світі, вже стояв над ними Явтух і став їх будити:
— Ге-ге-ге! Пора вставати, школярі, в дорогу!
Вони посхапувались і стали одягатися. Відтак забрали свою мізерію і потягли на базар. На Січі ще усе спало.
По валах та біля воріт походжали вартові козаки з мушкетами. Вартовий відчинив ворота і вони подалися на базар. І тут ніхто ще не прокинувся. Брами були позамикані. Над рікою стояли рядком вози приїжджих козаків. Коні паслися на невеличкій леваді. Деякі стояли з повислою головою і куняли. Коло коней лежали на траві візники і здорово хропіли. Явтухів віз вже був запряжений трьома кіньми. На возі куняли три козаки.
Один осідланий кінь припнятий був до воза. Надворі було ще сіро і стояв легенький туман.
— Поганяй, Степане, над ріку до переправи, ми там зараз надійдемо, — кликав Явтух.
Степан прокинувся, узяв в руки батіг та віжки, цмокнув, і коні рушили поволі з гори над берег ріки. Тут стояв на припоні великий пором. Недалеко під шатром спав перевізник.
— А ну-ко, козаче, перевези нас на той бік Дніпра, — гукав Явтух.
Під шатром перевізник замурмотів, а далі виліз і став протирати очі та голосно позіхати:
— Яка чортова мама шляє вами так рано? Не дасте людині переслатися.
— Погано, козаче; коли ти божу днину від чортової мами починаєш, замість перехреститися як слід — погано!
Коли б ти не був перевізником, я би тебе не чіпав, а так вибачай, обрали тебе грибом, дак полізь у кобелю, будь ласка, а на добрих людей не гримай. Нам теж не хотілося рано вставати та годі.
Козак видивився на Явтуха, не знаючи, що казати.
Він швидше надіявся, що Явтух почне лаятись, а може, й до чуба прискочить, а той прочитав йому проповідь не гірш попа у церкві.
Явтух підійшов до перевізника і заплатив за перевіз.
Відтак Степан заїхав возом на пором. Коні зразу лякались йти, форкали, стригли вухами і нюхали поперед себе, а далі пішли. На поромі задудоніло.
Перевізник прикликав ще своїх двох помічників.
Узялись за довгі жердки і стали помалу відбивати пором від берега. Вода була рвуча, і пігнала пором скосом насеред ріки. Пором колихався. Перевізник стояв при кермі і командував своїм помічникам, в котрий бік брати. Пором приплив до другого берега і вдарив об нього. Відтак трохи відскочив. Один помічник вискочив на берег, притягнув пором до берега вимощеного дошками і прив’язав линвою до палі.