Круколап повернувся і глянув Вогнелапові в обличчя:
— Але я не робив такого! — вигукнув він.
— Звісно ж, ні, — погодився Вогнелап. — Але Темносмуг і Довгохвіст вірять, що робив, а Тигрокіготь ще й переконав їх, що тебе слід позбутися.
Круколап не міг вимовити ані слова, лише важко, уривчасто дихав.
— Чому б Тигрокіготь мав позбуватися тебе, Круколапе? — лагідно запитав Вогнелап. — Він один з наймогутніших вояків Клану. Чим ти можеш йому загрожувати?
Вогнелап боявся, що відповідь йому уже відома, але хотів почути її особисто від Круколапа. Він чекав, поки Круколап зможе говорити.
Нарешті новак підповз ближче до Вогнелапа і хрипко прошепотів йому на вухо:
— Тому що воєвода Річкового Клану не вбивав Рудохвоста. То був Тигрокіготь.
Вогнелап мовчки кивнув, і Круколап продовжив, хоч його голос і зривався від натуги:
— Рудохвіст убив воєводу Річкового Клану…
— Тож Тигрокіготь Дубосерда не вбивав? — не зміг не перебити Вогнелап.
Круколап похитав головою:
— Не вбивав! Коли Рудохвіст убив Дубосерда, Тигрокіготь наказав мені повертатися до табору. Я хотів залишитися, але він на мене накричав і звелів забиратися, тож я і побіг у ліс. Мені слід було тікати, але я не міг просто так піти, поки вони там усе ще билися. Я повернувся і крадькома пробрався назад, щоб глянути, чи Тигрокігтеві не потрібна допомога. Але поки я повернувся, усі вояки Річкового Клану вже втекли, зостались тільки Рудохвіст і Тигрокіготь. Рудохвіст дивився, як тікає останній вояк, а Тигрокіготь… — Круколап запнувся і нервово ковтнув. — Тигрокіготь с-стрибнув на нього. Вчепився зубами йому в шию, і Рудохвіст упав на землю мертвий. Отоді я втік. Гадки не маю, чи бачив мене Тигрокіготь. Просто біг і біг, аж поки не дістався до табору.
— Чому ж ти не сказав Синьозірці? — лагідно тиснув Вогнелап.
— А вона б мені повірила? — закотив очі Круколап. — Ти мені віриш?
— Звісно, вірю, — нявкнув Вогнелап.
Він лизнув Круколапа між вухами, намагаючись заспокоїти і втішити свого друга. Він рішуче намірився знайти ще одну нагоду сказати Синьозірці про зраду Тигрокігтя.
— Не переймайся, я все владнаю, — пообіцяв він. — А тим часом не відходь далеко від мене або Сіролапа.
— А Сіролап знає? Ну, що вони хочуть мене позбутися.
— Поки що ні. Але я йому розповім.
Круколап мовчки ліг на живіт і втупився у простір перед собою.
— Усе гаразд, Круколапе, — промуркотів Вогнелап, торкаючись носом кощавого чорного тіла свого друга. — Я допоможу тобі з цим упоратися.
Сіролап повернувся до кубла на світанку. Пісколапка з Порохолапом прийшли з чат незадовго до того і зараз спали у своїх гніздечках.
— Привіт! — нявкнув Сіролап з такою радістю, якої вже кілька днів не чутно було в його голосі.
Вогнелап нараз прокинувся:
— Звучить так, наче тобі краще, — промуркотів він.
Сіролап лизнув Вогнелапове вухо.
— Плямолистка приклала трохи деревного клею до моєї рани і змусила кілька годин пролежати непорушно. Я, певно, заснув. Між іншим, сподіваюся, що той зяблик надворі був для мене. Я просто вмирав з голоду!
— Для тебе. То Круколап учора спіймав. Тигрокіготь послав його…
— А не позатикалися б ви двоє? — прогарчала Пісколапка. — Тут дехто намагається поспати.
Сіролап закотив очі:
— Ходімо, Вогнелапе, — нявкнув він. — Ряболиця привела кошенят, давай навідаємо їх.
Вогнелап радісно замуркотів. Нарешті й на вулиці Громового Клану було свято. Він глянув на Круколапа, що саме спав, і вийшов із кубла.
Разом із Сіролапом Вогнелап пішов через галявину до ясел. У променях вранішнього сонця його хутро швидко нагрілося, і кіт напоказ потягнувся, демонструючи всім гнучкість своєї спини і силу лап.
— Припини красуватися! — через плече кинув Сіролап.
Вогнелап негайно припинив потягуватися і поквапився услід за другом.
Біля ясел сидів Білошторм, охороняючи вхід:
— Ви прийшли побачити нових кошенят? — нявкнув він, коли Вогнелап із Сіролапом наблизилися.
Вогнелап кивнув.
— По одному за раз, і доведеться почекати. Там зараз Синьозірка, — сказав їм Білошторм.
— Можеш іти першим, — запропонував Вогнелап. — Я за той час піду навідаю Жовтоіклу, — він схилив голову перед Білоштормом на знак поваги і рушив до гнізда Жовтоіклої.
Стара кицька саме мила собі лапками вуха, напівзаплющивши очі від зосередженості.