Народженню демократії також присвічували ідеї, що їх . уважали за “вічні правди”. Проте на основі їх вона — сама наскрізь релятивістична й раціоналістична – не спромоглася створити свого закінченого й абсолютного світогляду. У відношенні до всіх проблєм життя й духа, що на них стара культура вміла відповідати або означеним “так”, або категоричним “ні” — демократичні теорії давали невиразні, спірні відповіді. Руйнуючи попередні (хоч кількісно обмежені, але якісно виповнені) духовно-моральні основи культури, демократія розбудовувала власну цивілізаційну систему, оперту на засаді кількісного поширення, при одночасовій деградації її внутрішньої суті. Віру, абсолют, дух і мораль минулого заступили – скептичність, умовність і матеріалістична розрахунковість нової доби.Від цих світоглядових тенденцій демократії не важко було вже перекинути місток і до соціалістичних теорій, що — використовуючи її психологічне тло — послідовно приходили до засадничого заперечення всякого ідеалізму й усякої духовності, переносячи увесь зміст і таємницю світобудови в площину своєї матеріалістичної діалектики, що визнає лише єдиний “закон” шлунка…Не створивши ясного, сугеруючого своєю суцільністю й величністю суспільного ідеалу, демократія не зуміла також викресати в свідомости мас ясного образу людського співжиття в перспективному пляні. Її гасла були лише обривками, відірваними фрагментами цього пляну, а політична чинність, узалежнена від хибних надій у “непомильність” волі більшості, органічно була непридатною для якої будь плянової творчості.Використовуючи всі від’ємні сторони політичної демократії, особливо зневіру суспільних мас в її спроможність станути арбітром зростаючих соціальних конфліктів — соціалізм протиставив їй свою власну концепцію, що скоро зискала багатьох прихильників. Необхідно підкреслити, що розхитуюча до решток, зрушену впливами демократії, духову основу життя, та поглиблюючи матеріалістичний світогляд суспільства до вульгарного рівня “тваринної” ідеології — соціалізм тим не менше спромігся надати цій ідеології імпонуючих форм.Ліберальній факультативности ідей демократії, він протиставив свою власну ідею у формі виключного, безкомпромісового та зобов’язуючого всіх наказу. Супроти демократичної невиразності й пасивності до проблем організації співжиття суспільства — соціалізм видвигнув плян-схему унормовання політичних, соціальних і господарчо-продукційних відносин будучого життя. Непримиримий у свому світогляді, він і свій реконструктивний соціальний плян наказував приймати за непомильну, неминучу в здійсненні догму, що опирається на складній, часто псевдо-науковій, аргументації.Створена Марксом, доктрина соціалізму полягає в наступному. Капіталістичний устрій є джерелом економічної експльоатації працюючих (так зв. теорія “податкової вартості”), соціальної нерівності, періодичних господарських криз, що час-від-часу стрясають економічною системою цілого світу, та імперіалістичних війн, спричинюваних експльоатаційними інтересами капіталу, війн, що руйнують і унеможливлюють людський поступ. Дальший розвиток капіталізму неминуче приведе до скупчення всіх продукційних і споживчих багацтв у руках правлячої меншості, себто капіталістів-власників продукційних засобів (так зв. теорія “концентрації капіталу”), в той час, як широкі народні маси позбавлятимуться власності на середники виробництва та попадатимуть у все більше матеріальне убожество (так зв. теорія “пролетаризації мас”). В наслідок цих “закономірних”, — як твердять соціалісти, — процесів створиться в світовому масштабі лише дві основні соціальні класи — капіталістів і пролетарів. Проміжні групи селянства, ремісництва, дрібних продуцентів, крамарів, тощо, після довших хитань також приєднаються до пролетарського класу під тиском цієї господарської закономірності. Відносини між капіталістами й пролетаріатом буде визначати жорстока соціально-класова боротьба. В тій боротьбі зростаюча в своїй свідомости й зорганізованості пролетарський клас набуватиме все більшої сили, в той час, як капіталістично-буржуазний клас отінюватиметься в усе більш ізольованому й загрозливому положенні. Цей переходовий період позначатиметься революціями, страйками та іншими виявами соціальної боротьби пролетаріату. Нарешті наступить момент соціальної революції, коли об’єднаний в інтернаціональному масштабі пролетаріат знищить капіталістичну меншість, експропріює (вивласнить) всі її багатства й продукційні серединки та створить безкласове інтернаціональне суспільство (власне, однокласове суспільство, їло складатиметься лише з працюючих), з соціалістичною (себто не приватновласницькою, а усуспільненою) організацією господарського виробництва і розподілу. В цей спосіб зникнуть — приватна власність, класовий поділ, соціальні конфлікти, визиск, матеріальна нерівність, окремі національні держави й війни. Наступить нова, щаслива ера суспільного життя, незнана ще в історії…До критичного розгляду соціалістичної концепції в її суспільному та ідеологічному плані ми прийдемо нище.Тепер хочемо підчеркнути, що соціалізм, звертаючи своє вістря проти капіталізму, неминуче мусів стати на шлях заперечення ідеологічної й устроєвої бази, що на ній розвинувся самий капіталізм, себто — політичної демократії.Конфлікт між демократією а соціалізмом позначився насамперед у сфері їх ідейних кличні. Видвигаючи принципи рівності й братерства, демократія сподівалася їх здійснення від самої “досконалої природи” людини, що, в процесах свого суспільного існування, сама, мовляв, своїм “розумом” збудує ідеальний устрій життя на основі миру, згоди й поступу. Ця фаталістична віра демократії у “безгрішність” людини (так суперечна зо скептичною, аналізуючою істотою самої демократії) в дійсності не виправдалася.Інакше підійшов до цієї проблеми соціалізм. Згідно з його теоріями — сліпа віра в досконалість людини безпідставна. Життя — це не приємний “вишневий садок”, де все мирно співжиє й благоденствує… Це арена безнастанних змагань і сплетений вузол антагоністичних відносин! Суспільне зрівняння й братерське співжиття прийдуть не “самі собою”, лише, як наслідок довшої трансформації (перероблення) людської натури й її суспільних інстинктів через усунення капіталістичної системи. Цю ж капіталістичну систему можна буде знищити лише шляхом класової боротьби та її завершення — соціальної революції.Самий постулат рівності й братерства соціалізм звужує, приймаючи його, як умовний (коли буде здійснений бажаний для нього суспільний устрій) і застосовуючи його не до всіх людей “взагалі”, лише до одної їх категорії — пролетаріату. Також особисту й громадську свободу, що її демократія виводить із засадничого признання абсолюціях цінностей і вроджених прав людини, соціалізм трактує, як умовні вартості, що вимірюються й залежності від класових ознак. Та частина суспільства, що не належить до пролетаріату, виключається з приналежних пролетаріатові норм права і свободи; їй лишається або самій перетворитися в пролетаріат, або згинути.Ідейні розбіжності перейшли й у площину державно-устроєву. Уважаючи саму державну Організацію народів лише за переходову фазу до здійснення уроєного ідеалу інтернаціонального, бездержавного суспільства – соціалізм, в протилежність до демократичного режиму, проголошує політичну диктатуру пролетаріату, з одночасовим обезправненням усіх інших верств суспільства. І хоч цю — заперечуючу засади демократії — диктатуру соціалістичні теорії уважають лише за тимчасовий етап у творенні соціалістичного, безкласового суспільства, то все ж її принцип, що нищить свободу ділання, поглядів, почувань життя людини — є основним, краєкутним каменем цілої соціалістичної концепції.Це підтверджує й сучасна політична практика далеко йдучого вияву соціалістичної доктрини — московського комунізму, що творить так зв. III Інтернаціонал. Але і II Інтернаціонал, що складається із соціалістично-демократичних, меньшовицьких партій різних народів, хоч і відрізняється у своїй тактиці від комуністів — також стоїть на засадничому признанню пролетарської диктатури. Той факт, що приналежні до II Інтернаціоналу соціалісти працюють у рамках демократичних устроїв, пояснюється з одного боку їх бажанням використувати для своїх інтересів свободу цих режимів, а з другого — угодовством декого з них супроти капіталістичної буржуазії.