Як бачимо, комунізм ставив перед собою величезні завдання! Зо становища послідовної логіки самої соціалістичної доктрини — він, безперечно, мав рацію. Проте в практиці такий ідеальний суспільний устрій міг бути здійснений не лише через встановлення відповідної устроєвої системи, але й при умові цілковитого переродження душі та психології людей, при умові повного занику в них почувань егоїзму, злих інстинктів і перетворення їх в якихось над-людей, що складалися б із самих елементів добра, високої етичності та альтруїстичної здібності поступатися кожночасно власним інтересом для других. Просякнений містичною вірою в свою місію, оп’янілий успіхами перших перемог — московський комунізм не розважав над труднощами. Він цілий творив тоді з себе волевий, фанатичний порив у будучність… З таким наставленням довелося йому вперше криваво зударитися з реалізмом життя.Виходячи з засад марксівського соціалізму, комунізм поставив собі завданням створення інтернаціонально-бездержавного й безкласового (пролетарського) суспільства з соціалізованими засобами господарського виробництва та комуністичним розподілом матеріальних дібр. В протилежність соціал-демократії, що визнаючи ті самі засади в “далекій” теорії, — зрезигнувала з них у практиці й послуговувалася супроти капіталізму опортуністичною еволюційною тактикою — комунізм постановив здійснювати їх негайно, терористичними методами соціальної революції. Терен Росії, де опанував він владу, являвся для нього спочатку лише вихідною базою дальшого розгортання класової боротьби пролетаріату, що мала знищити капіталізм і в інших державах та запровадити комуністичний устрій у цілому світі.Та поки мова про світову революцію — комунізм (большевизм) одразу був поставлений перед невідкличним наказом ліквідувати в самій Росії всі ті ворожі сили, що загрожували вже після першого дня перемоги розсадити його з середини. Для цього створив він відповідну форму державного устрою, що з одного боку покривалася з соціалістичною теорією, а з другого — відповідала його власним інтересам. Так зродилася система рад (совітів) у межах “Союзу Совіцьких Соціалістичних Республік”, оперта на режимі так зв. пролетарської диктатури. В плані економічному запроваджено було систему так зв. воєнного комунізму, що характеризувалася не лише соціалізацією всіх засобів продукції, але й комуністичним, плановим розподілом господарських продуктів у суспільстві.На базі цих трьох засад — соціально-політичної диктатури, соціалізації продукційних середників і господарського виробництва та комуністичного споживання матеріальних багацтв — почав московський комунізм після жовтневої революції здійснювати свої реформаторські суспільні завдання.Часи, що про них тут згадуємо, стали для сучасного комунізму вже далекою історією !.. Об’єктивний розгляд його шістнадцятилітньої практики вказує, що він уже основне змінив свою внутрішню суть і назверхні форми. Комунізм виявляє всі ознаки власної самодегенерації, фатально — хоч і у відмінних формах та під впливом інших обставин — наслідуючи вже знані нам приклади саморозкладу демократії та довоєнного соціалізму. Формально ісповідуючи старі догмати, він властиво вже відмовився від теорій, що стимулювали його розгонову силу в часи революційної “весни”. Сьогоднішня комуністична доктрина (коли цим почесним терміном взагалі можна назвати хаотично нагромаджене словоблудіє “комнауки”…) — це вже не марксівський соціалізм, навіть не, ленінський комунізм, це “сталінізм”, в якому схоластика зпримітизованої первісної догми змішана з диктовними життям і виродженням самого комунізму спекулятивними компромісами. Те саме бачимо й у практичній політиці компартії; її “генеральна лінія”, що заступила попередню пряму революційну дію, представляє з себе комплекс непримиримих внутрішніх і тактичних протиріч.Які причини самодегенерації сучасного комунізму? Шукати їх треба насамперед у самій його концепції. Основою її є, як знаємо, суспільний безкласовий колектив, зрівняний в умовах його матеріального існування. Хоч проблема комунізму виходить із чисто матеріалістичних заложень, проте вона є насамперед психологічна проблема. Як вже зазначалося вище, здійснення ленінського комунізму залежало не так від механічного запровадження його соціально-економічних форм, як від глибоких змін духового Змісту та психології індивідуальності й цілого суспільства. Вагу цього психологічного моменту розумів і Маркс, але просякнений історично-матеріалістичним і діалектичним світоглядом, він не міг інакше його оцінити, як у своїй, чисто механістичні, формулі: “побут означує свідомість”.Недооцінення психологічних факторів катастрофально відбилося на московському комунізмі. То маючи в своїх руках владу й зв’язані з нею необмежені можливості для свого доктринерського експериментаторства, він після довшої боротьби самий опинився в полоні ворожої йому ідеологічної стихії. Покликаний її асимілювати він самий підпав її асиміляції. Закони життя та випливаючі з них органічні стремління людської індивідуальності сказалися сильнішими від жаху червоного терору та його уроєних цілей !.. Причини цього, явища полягають не лише в консерватизмі ідеологічного та духового укладу суспільства, але й у його само-охоронному інстинкті, що протиставиться антисуспільному значінню комунізму. Це твердження для декого може здаватися несправедливим; мовляв — чиж можна рух, що змагає до усунення соціальної несправедливості й запровадження рівності людей, уважати антисуспільним, руїнницьким?!.Проблеми рівності ,й нерівності є надто складні, щоб їх розглядати на цьому, місці засадничо. Вкажемо лише, що начало рівності взагалі видається нам безпідставним у самих процесах світобудови. В обмеженому ж соціальному плані абсолютна рівність, після нашого переконання, є абсолютним злом. В соціальному житті ділають принципи кількості і якості; власне ці останні творять багатство явищ, зводячи різноманітність творчого світу до гармонії, що визначає корисний для цілого, суспільства поступ. На самій матеріальній базі нівелююча рівність ніколи не обмежується; вона закономірно тягне, за собою нищення тих суспільних і духових первнів, що стимулюють якісний розвиток і зводить життя до панування кількісного, не продукуючого, лише споживаючого, примітиву.Деформуючи творче існування, пропагована комунізмом матеріальна рівність, сама по собі, є цілковитою утопією. Що це так, може краще за нас ствердити сталінський комунізм, що самий подає тепер застрашаючі зразки варварської нерівності. В своїх постулатах колективної рівності, комунізм не є навіть оригінальний. Історія суспільних ідей, устроїв, реформаторських та релігійних рухів знає чимало спроб творення такого “раю”, побудованого на рівності й альтруїзмі Моральною синтезою цих стремлінь являлося християнство. І коли високу ціль зродження над-людини — своїм змістом рівнозначну божеській непогрішимості — не довелося здійснити Могучому Велетневі Духа — Христові, з Його справді божеською екстазою ідеалістичної любові, то, тим менш було підстав сподіватися, що цю місію довершить обездуховлений матеріалістичний комунізм.Так і сталося! Заповідженого “раю”, з його абсолютною й матеріальною рівністю, комунізм не створив, ба навіть фактично вже відмовився від цього; натомісць ставрував сучасність всіма негаціями свого внутрішнього змісту. Антисуспільне значіння комунізму ховається не в його економіці і заповіджених світових революціях. Як будемо далі бачити, в цій практичній частині своєї програми він самий вже збанкротував. Безпосередньої небезпеки цих його “реформ” не існує для світу. Тим більше, що на порядок дня прийшли в світі вже інші концепції, що відкидаючи демагогію комуністичної устроєвої нівеляції, перебудовують суспільства на принципах творчої етики, громадського обов’язку й соціальної справедливості. Тим ідеям належить будучність!Руїнницький зміст комунізму лежить у його світогляді. Пояснюючи всі вияви життя самим діянням матеріалістичних факторів, здвигаючи на п’єдестал дикунського обожування матерію, брутально попираючи ногами різноманітний світ ідей і зводячи ряд найважніших проблем і вимог людського духа до рівня “контрреволюції” — комунізм обездуховлює, каструє й обмежує в творчих спроможностях той фактор, що в дійсності є передумовою всякого поступу: живу людину.