— Сатья-юга («Золотий вік») — класократія;
— Трета-юга («Срібний вік») — демократія;
— Двапара-юга («Бронзовий вік») — охлократія;
— Калі-юга («Залізний вік») — перехідний період до класократії.
1.4. Класократія і закони Ману
Класократичний устрій, описаний Липинським, в основних рисах подібний до езотеричної моделі ідеальної організації людського суспільства, яка ґрунтується на його структуруванні за законами Ману.
На думку П.Д.Успенського [9], вчення Ману про касти — це не законодавство, а запис законів природи. Ману був природодослідником і закони каст були для нього законами всесвіту.
Кодекс законів Ману описує суспільство, структуроване на 4 касти (варни):
— брахмани — жерці, духовна еліта;
— кшатрії — воїни, державні адміністратори;
— вайш’ї — ті, що займаються господарською діяльністю, мають «власну справу»;
— шудри — люди, які можуть бути добрими виконавцями, але не мають власної ініціативи (або мають невірну ініціативу), тому особливо потребують зовнішнього керування.
Брахман діє і бореться в царині духу заради спільного блага, він не повинен боротися за будь-що матеріальне — цим мають займатися кшатрії та вайш’ї. Брахман не може застосовувати насильства. Підтримуючи своє матеріальне існування, він бере те, що йому дають.
Кшатрії та вайш’ї діють в основному у матеріальній сфері. Головна різниця між ними полягає в тому, що діяльність кшатрія здійснюється заради інших: він має охороняти народ і керувати ним, підлягаючи тільки брахманам, тоді як для вайш’ї дозволена діяльність для себе: торгівля, сільське господарство, будь-яке виробництво, операції з грошима, обслуговування тощо; при цьому він зобов’язаний слухати брахманів і кшатріїв.
На думку Успенського, в древньому суспільстві «Золотого віку» приналежність людини до певної касти встановлювалася на основі ретельно відпрацьованої системи добору, починаючи з дитячого віку, і чіткої системи перевірки правильності добору. Ці касти не були ізольовані, як в сучасній Індії — існував механізм переходу з однієї касти в іншу в залежності від розвитку людських якостей.
Успенський вважає, що поділ на касти є ідеальним суспільним устроєм, що відповідає езотеричній системі. Причиною цього є те, що такий поділ властивий людській природі. Хочуть того люди чи ні, визнають вони це чи ні, але вони вже поділені на чотири касти. Ніяке людське законодавство, ніякі філософські хитрування, ніякі псевдонауки, ніякі форми терору не здатні скасувати цей факт. Нормальне функціонування і розвиток суспільства можливі лише в тому випадку, коли цей факт буде визнаним і застосованим.
Такої ж думки дотримується і Рене Генон: «Каста в традиційному розумінні цього терміну є ніщо інше, як вираження глибинної індивідуальної природи людини зі всією сукупністю особливих схильностей, що злиті з цією природою і визначають кожного до виконання тих чи інших обов’язків. Але як тільки виконання цих обов’язків перестає підпорядковуватись строго встановленим правилам (обґрунтованих кастовою природою людини), обов’язковим наслідком цього виявляється такий стан, коли кожний змушений робити лише ту роботу, яку йому вдалось одержати, навіть у тому випадку, коли людина не відчуває до неї жодної зацікавленості і не має жодної внутрішньої кваліфікації для її виконання» [10].
На думку Шрі Ауробіндо, ідея чотирьох шарів суспільства — брахманів, кшатріїв, вайш’їв і шудрів — символізує наявність божественного у людській природі: «Божественне як знання в людині, Божественне як силу, Божественне як виробництво, насолодження і взаємність, Божественне як служіння, слухняність і роботу. Ці частини відповідають чотирьом космічним принципам: Мудрості, яка осягає порядок і принцип речей; Енергії, яка санкціонує, підтримує і надає йому сили; Гармонії, яка творить узгодження його частин; Роботу, яка виконує те, на що інші вказують» [11]. З другого боку, система чотирьох частин суспільства несе потужну ідею соціальної честі — «честь Брахмана, яка полягає в чистоті, благочесті, у високому благоговінні до предметів розуму і духу, безкорисному володінні і виключній цілеспрямованості в навчанні та знаннях; честь Кшатрія, що корениться в мужності, лицарстві, силі, певному гордому самовідреченні і самовладанні, шляхетності вдачі і в зобов’язаннях цієї шляхетності; честь Вайш’ї, котра підтримує себе в чесності поведінки, комерційній надійності, здоровому виробництві, порядку, ліберальності та філантропії; честь Шудри, котрий віддає себе в покірності, слухняності, вірній службі, безкорисній прихильності» [12].
Людство ще не випрацювало механізму правильного поділу на касти, але навіть випадкове наближення до нього негайно приводило до загального піднесення. Це можна спостерігати в найяскравіші періоди історії Греції, Риму, України (наприклад, в період Київської Русі, Козацької держави), Росії (кінець 19-го — початок 20-го ст.) тощо.
Висновки
1. Згідно з езотеричною традицією і досягненнями сучасної науки, розвиток соціальних систем супроводжується певною циклічністю. Кожний цикл складається з 4-х фаз, відомих також як «віки» або «юги».
2. Перехідний період від одного циклу до іншого супроводжується потрясіннями, дезорганізацією і хаосом. У християнській традиції період трансформації старого суспільства в нове прийнято називати апокаліпсисом. Апокаліпсис означає стан підвищеної небезпеки, коли старого суспільства вже немає, а нового ще немає. Такий стан виникає на переході від «Залізного віку» (Калі-юга, 3-я фаза) до «Золотого віку» (Сатья-юга, 4-а фаза).
3. Максимальна дезорганізація суспільства в кінці попереднього циклу дозволяє на початку нового циклу, який завжди починається із «Золотого віку», створити нове, максимально структуроване суспільство, з новою чіткою ієрархією згідно з дхармою — законами відповідності між небесним і земним (ноуменальним і феноменальним).
4. Згідно з термінологією В’ячеслава Липинського, таке суспільство називається класократичним, в езотеричній традиції воно називається кастовим. Кастами (станами) ми називаємо соціальні підсистеми, які витворює нація на злеті свого розвитку. Існує 4 основні підсистеми, які згідно з древньоукраїнською (арійською) термінологією називаються брахмани (рахмани), кшатрії, вайш’ї та шудри.
5. В гармонійному суспільстві вищою інстанцією є чисто духовна влада, в компетенції якої знаходяться знання. Нижче розташовані рівні світської влади, що застосовують вищі принципи до конкретних соціальних умов. Ще нижче йдуть рівні господарського влаштування, що виникає на застосуванні тих самих принципів, але на цей раз у ще більш вузькій і обумовленій сфері.
Глава 2
2.1. Принцип чотирьох фаз
Наведені вище приклади щодо циклічності розвитку і закономірностей всередині циклів схиляють до думки про можливість існування більш загального принципу розвитку.
До формулювання цього принципу прийшла соціоніка — наука про розвиток і взаємодію психоінформаційних систем:
«Будь-яка система, наділена психікою, в процесі свого розвитку має тенденцію проходити чотири фази:
фаза 1: генерування і формулювання ідеї;
фаза 2: створення пробного прототипу;
фаза 3: випробовування життєздатності прототипу;
фаза 4: доведення до досконалості».
Цю закономірність розвитку добре розумів український кібернетик Віктор Глушков. Ще 20 років тому він сформулював чотири етапи прийняття оптимального рішення [13]:
етап 1: постановка завдання;
етап 2: створення моделі;
етап 3: випробування роботи моделі;
етап 4: прийняття оптимального рішення.