На південній, зверненій в густий сад стороні будинку Крижа чорніло троє вікон. Файн деякий час роздумував, у яке постукати. Обрав крайнє справа, найближче до глухої частини саду. Постукав обережно, ледве чутно. Щойно цокнув нігтями по склу, як рама безшумно відчинилася навстіж і в темному її просвіті з'явилася чоловіча постать у нічній сорочці, з білим ковпаком на голові.
— Хто тут?
Файн наблизився до вікна і по-російськи пошепки промовив першу парольну фразу:
— Тут живе Любомир Криж?
— Тут, — негайно почулась відповідь.
— Вам телеграма. Блискавка. Розпишіться.
— Де ж вона? Давайте.
— Пробачте, загубив.
Після цих слів нічного гостя господар будинку № 9 зник у глибині кімнати. Через хвилину легко грюкнули запори дверей, що виходили на веранду, і почувся глухий голос:
— П'ять ночей чекаю. Заходьте! Я сам.
Пройшли простору, засклену веранду, у вікнах якої вже ледь-ледь синів світанок, і потрапили в темну кімнату, сповнену пахощами древесної тирси, свіжих стружок і трохи припаленого розпеченим залізом дерева.
Господар закрив віконниці і клацнув вимикачем. Під широким абажуром, низько спущеним на блоці, над токарним деревообробним верстатом спалахнула сильна матова лампа.
Файн зняв шапку, скинув куртку, подав крижу руку:
— Здрастуйте, Любомире. От, нарешті, і особисто зустрілися. Я дуже радий. Адже я вас добре знаю… Звідки? Через Дзюбу.
— То ви…
— Ви хочете спитати, хто я такий? — усміхнувся Файн.
— Що ви! Я ні про що не буду вас питати.
Болісно мружачись від яскравого світла, затуляючи голі груди рукою, Криж коротко і допитливо, з ніг до голови, оглянув гостя. І все він встиг побачити: і важкий рюкзак за спиною Файна, і його штани, порвані в лісі об сухі гілки, і черевики, до яких прилипла чорнобура карпатська земля, і куртку з в'їдливим високогірним реп'яхом на рукаві.
«Зіркий у мене помічник!» Файну сподобалось, як зустрів його господар. Такого не проведеш.
— Втомилися? — спитав Криж і дбайливо підсунув і остю табурет. — Сідайте, знімайте поклажу. Відпочивайте!
Голос його був м'яким, ласкавим, але припухлі, обрамлені дрібними зморшками очі холодно-насторожено питали: «Хто ти? Чого стоїш? Небезпечно з тобою зв'язуватися чи вигідно? Чого зажадаєш від мене? Чим винагородиш?»
— Не хвилюйтесь, Любомире, все буде гаразд! — Файн привітно усміхнувся.
— Не сумніваюсь! Я розумію, з ким маю честь розмовляти. — Криж схилив голову, увінчану нічним ковпаком. Схаменувшись, він винувато заметушився. — Пробачте мені за мій вигляд. Я зараз одягнуся. — Задкуючи, господар зник у сусідній кімнаті.
«Справді він переодягатися пішов чи… А що, коли тут засідка?» Файн опустив руки в кишені, міцно стиснувши рукоятки пістолетів, і обернувся до дверей так, щоб можна було одразу, однією чергою покласти тих, хто з'явиться на порозі. Зціпивши зуби, ледве дихаючи, він чекав. З кімнати, де зник Криж, доносилося розмірене цокання маятника великого стінного годинника. Гладкий, пушистий, димчато-сірий кіт муркочучи, потягаючись, тримаючи хвіст трубою, вийшов з темного кутка і безстрашно попрямував до Файна. Той відкинув його ногою, беззвучно посміявся над своїм даремним страхом, вийняв руки з кишень і почав спокійно роздивлятися навколо.
В кутку кімнати — великий верстат. Вздовж стін — книжкові шафи і прості стелажі, а на них найрізноманітніші вироби з міцного дерева, закінчені й такі, що перебувають у роботі, величезні мереживні блюда, пастушачі палиці, гуцульські сокири, жезли, тарілки, шкатулки, кремлівські башти, винні бочечки, Московський університет на Ленінських горах, виточені виноградні грона, двогорба верхівка Ельбруса, свічники, сільниці, різьблені підстаканники, поліровані, з інкрустацією ножі.
Повернувся господар. Він був у чорному костюмі і білосніжній сорочці, пов'язаній свіжим галстуком. Чорне волосся, густо посолене сивиною, пригладжене щіткою. Широкі кущуваті брови теж пригладжені, волосок до волоска. Довгасте обличчя його, старанно протерте одеколоном, сяяло. Привітно і якось урочисто посміхаючись, господар явки підійшов до гостя.
— Ну, от ви і в Яворі. Ну, і як… — Криж зупинився, його глибоко запалі насторожені очі неспокійно забігали в темних орбітах. — Як дійшли, доїхали? — ледве вимовив він.
Файн усміхнувся.
— Любомире, ви хочете спитати, як я пройшов через кордон і чи благополучно добрався сюди? Все обійшлося без будь-яких пригод, отже, можете бути абсолютно спокійним: вашому існуванню ніщо не загрожує.