Мати, стривожена, засмучена, розгублено топталася на автобусній зупинці, мабуть, вирішивши чекати чергової машини з Верховини. Андрій підійшов до неї, мовчки поклав на плече руку.
— Здрастуй, Андрійку! — повернувшись, радо вигукнула вона.
— Здрастуй, — ласкаво промовив він. — Ну, навіщо турбувалася? Хіба я без тебе не знайшов би дороги додому?
Уважний, привітно-ласкавий, дружній вираз обличчя Андрія, що так припав до вподоби Вероні, тепер став ще ніжнішим.
Марта Стефанівна була щаслива: адже вона зустрілася з сином після довгої, піврічної розлуки.
Під'їхавши до свого дому, Андрій взяв чемодан, недбало кивнув матері:
— Розрахуйся, мамусю!
Марта Стефанівна повагалась трохи і заплатила.
В садочку біля будинку цвіли тюльпани, рожеві і сині незабудки. У великій дротяній клітці, високо піднятій на чотирьох стовпах, воркували білосніжні голуби. Під навісом веранди висіли золоті качани торішньої насіннєвої кукурудзи. На підвіконнях, притулившись до шибок, стояли червоні, білі, бузкові вазони в горщиках. В глибині двору крізь щілини плетеного з лози пташника чорніла постать Марії, оточеної курми, качками і гусьми. На весняному сонці грілася кішка з котенятами.
— Чудово! — повертаючись до матері і щасливо посміхаючись, промовив Андрій. — Усе, як було. Наче і не виїжджав.
З пташника вийшла Марія з дерев'яним ящиком в руках. Вона була в строгому одязі: чорна довга, трохи не до п'ят, спідниця, чорна кофта з темними ґудзиками, чорний фартух, чорні начищені черевики, чорні панчохи. Лише обличчя її було білим, і на ньому променіла солоденька посмішка.
— Боже мій, як ти виріс, Андрійку! — молитовно склавши руки на грудях, співуче вигукнула Марія. — Здрастуй, красеню, здрастуй, королевичу мій ненаглядний.
— Здрастуй, свята Маріє, — з показним дружелюбством усміхнувся Андрій, роздивляючись колишню монашку, невтомну робітницю і спритну помічницю матері в її комерційних ділах. — Здрастуй! — він кивнув Марії І пішов у будинок, звідки долинав аромат смаженого м'яса і здобного тіста.
В найбільшій кімнаті, як і чекав Андрій, був накритий святковий стіл. Майже сорок тарілок, на кожній викладена особлива закуска: ковбаси всіх сортів, сир, ікра, тонко нарізана червона риба, холодна курка, пиріжки, солоні огірки, квашені яблука і сливи, перець фарширований, печиво, яблука, вино, горіхи, цукерки… Середину столу займав великий пухкий торт. На його коричньовому шоколадному фоні білів вершковий напис: «З приїздом, моє щастя!» «Моє щастя» досить байдуже, як і належало людині, яка знає собі ціну, оглянув стіл: нам, мовляв, невдивовижу такий достаток, не чекайте подяки.
— Хрещеного батька не здогадалася запросити? — спитав він.
— Запрошувала, Андрійку. Немає його вдома. Вночі повернеться з поїздки.
— Ну і добре, обійдемося поки що і без нього. — Андрій обійшов круг столу, потираючи руки. — А чи не знайдеться у вас, хазяєчко, найзвичайнісінької картоплі, іржавого оселедцьового хвостика і простої російської горілки?
Марта Стефанівна не образилася за те, що син не оцінив по заслузі її кулінарних і гастрономічних зусиль, її щедрих витрат. Навпаки, вона поквапливо і винувато пробурмотіла: «Зараз, зараз, Андрійку, ми все зробимо з Марією», і зникла в кухні. Повернулася з вареною холодною картоплею, оселедцем і білоголовою пляшечкою.
Поки Андрій пив і їв, Марта Стефанівна і її помічниця розчулено дивилися на «королевича» і «красеня». Змінюючи одна одну, вони розповідали йому про всі місцеві новини, про ринкові ціни на вино і фрукти, про те, які рідкісні, дефіцитні товари продавалися за цей час в універмазі і в комісіонці, що вдалося купити і перепродати, що відкласти про запас. Чимало покупок припало на долю Андрія: китайські сорочки з вічними крохмальними комірцями, шкіряна фіолетова куртка на блискавці, модні туфлі на товстій каучуковій підошві, чеські та угорські галстуки, шведські леза, болгарські сигарети, гарні носові хустки.
Андрій прийняв подарунки як належне. Він давно привчив матір до того, щоб вона свою любов до сина без упину підкріплювала речами і грошима. Він би здивувався і образився, коли б вона перестала це робити. Він вважав закономірним, що чорна Марія працювала на матір, а мати — на нього.
Передивившись і примірявши обновки (розцвітки китайських сорочок йому не сподобалися, куртка здалася занадто великою, туфлі важкими і дуже тупоносими, а галстуки недостатньо яскравими), він поголився, одягнув нову куртку, пригладив щіткою своє довге волосся, зібране в пучок на потилиці, напахався «Білим бузком» і об'явив, що йде в місто, у гості до Олекси Сокача.