Вдома Олекси не було, він був на роботі. Андрій пішов у депо. На головній вулиці несподівано віч-на-віч зустрівся з Олексою. Знаменитий машиніст був одягнений у синю спецівку. На білявій голові — чорний формений кашкет, а на ногах — парусинові туфлі. «Ну й знаменитість! — подумав Андрій. — Не вмієш ти, дурню, користуватися своїм становищем». Голосно ж він, радісно посміхаючись, вигукнув:
— Привіт, Олексо!
Сокач зупинився, стримано відповів. На його обличчі не було ні привітності, ні навіть простої цікавості, лише подив і відчуженість. Олекса добре знав примітного франта з Залізничної, маминого синка Андрія Лисака, але ніколи не дружив з ним, не мав навіть спільних товаришів. І тому він був здивований його панібратським ставленням.
— Не впізнаєш? — спитав Андрій, розкриваючи коробку сигарет. — Кури!
Олекса глузливо примружив свої сірі з довгими чорними віями очі, з ніг до голови оглянув Лисака:
— Як не впізнати такого блискучого кавалера! Яким був, таким і лишився…
Андрій пропустив повз вуха глузування Олекси. «Заздрить», вирішив він, але, як завжди, сказав не те, що думав:
— А ти не змінився.
— Отже, повернувся додому? Під мамине крильце? Зовсім чи як?
— На практику приїхав, — відповів Андрій.
— Куди? В перукарню? В ательє мод?
Андрій і на цей раз не образився. Він умів, коли треба було, не помічати насмішки.
— Не вгадав, — сказав він, роблячи вигляд, що прийняв слова Олекси за дружній жарт. — У депо практикуватись. На паровозі.
— Невже ти ще не кинув школи?
— А чого я повинен її кидати?
— Та там же вчитися треба, здавати екзамени.
— Вчимося! І екзамени здаємо! — з гідністю, але без зарозумілості, з нарочито веселою усмішкою відповів Андрій. — І паровоз будемо водити не гірше за інших… якщо ти допоможеш. — Він узяв Олексу під руку і, пристосовуючись до його кроку, пішов по краю тротуару, де було менше людей. — Олексо, кажу тобі прямо, від щирого серця: хочу практикуватись тільки на твоєму паровозі, під твоїм керівництвом. Ніхто краще за тебе не навчить.
Молодий машиніст підозріло поглянув на Андрія: коли, де і чим він встиг завоювати його любов?
— Якби не ти, Олексо, — продовжував Андрій, — то я і до школи не потрапив би, і на паровоз мені наплювати. Сподобалося, як ти працюєш, от я і вирішив піти по твоїй доріжці. Візьми, Олексо, наді мною шефство! Все життя буду пам'ятати і дякувати. Ти не дивись, що я такий: по одягу зустрічають, а по розуму і праці проводжають.
Олекса вже уважно і серйозно слухав Лисака. Вірити чи не вірити його словам? Від серця вони чи так, пусті? Схоже на те, що говорить правду, по-справжньому хвилюється за свою долю.
— Що ж, — сказав Олекса, — якщо начальник депо прикомандирує тебе до мого паровоза, то…
— Прикомандирує! Обов'язково! — Андрій схопив руку Сокача, міцно потиснув її: — Будь певен, я тебе не підведу.
З близьких гір уже повіяло прохолодою, на міські вулиці спускалися густі сині сутінки. В будинках засвічувалися вогні.
На вулицях спалахнули матові кулі. По великому склу вітрини, широко розкинувши роздвоєні клешні, поповз вогненний рак.
— Зайдемо? — зупиняючись перед рестораном, спитав Андрій.
Не чекаючи згоди, він відчинив двері і, легенько підштовхуючи Олексу вперед, зайшов у яскраво освітлене приміщення, густо заставлене квадратними, на металевих ніжках столиками. Буфетник, який розливав пиво, подав Андрієві руку і сказав, як добре знайомому:
— З приїздом! Як твій університет?
— Все гаразд. Розпорядіться відносно столика.
Бритоголовий офіціант у білому піджаку і в чорному галстуці метеликом, не чекаючи розпорядження, миттю прибрав брудний посуд із столика, що стояв у далекому, затишному куточку зали. Не минуло й п'яти хвилин, як на столику з'явилися горілка, вино, пиво, тарілки з копченою рибою, сиром, шинкою, сухою ковбасою, смаженими яйцями. Олекса похитав головою:
— Багата закуска… але розплачуватись доведеться тобі: в мене ні копійки в кишені. Віддам завтра.
— Розплатимось, не хвилюйся! На всю ніч вистачить погуляти. За твоє здоров'я!
— Стипендією будеш розплачуватись? — спитав Олекса, коли випив і закусив.
— Яка там стипендія! Від неї і сліду не лишилося.
— Де ж ти взяв гроші? — Олекса обережно поставив склянку з вином і перестав їсти.