Волошенко був такий схвильований, з таким почуттям виконував свою службу, що одразу не міг доповісти капітану про пригоду на кордоні, почав заїкатися. Нарешті, переборовши хвилювання, він відрапортував:
— Товаришу капітан! Рядовий Тюльпанов доповідає від орієнтира п'ять: в кількох метрах східніше прикордонного знаку номер триста шістдесят один виявлено слід порушника, що веде в наш бік. Застава піднята по тривозі. Смолярчук переслідує порушника в напрямку видолинка Сирий.
Шапошников спокійним, впевненим рухом правої руки відсунув шторку, що затуляла схему ділянки кордону п'ятої застави і сусіднього з нею району. В його розпорядженні були лічені хвилини, треба було хоча б коротко оцінити обстановку. Виймаючи бінокль, планшет, запасні обойми до пістолета, гранати, ракетницю і патрони до неї, Шапошников міркував. Слід виявлено біля прикордонного знаку № 361. Порушник прямує до не прикритого нарядами видолинка Сирого. Як він піде далі? Звичайно, порушник не залишить зручного видолинка: він у густих зарослях, з ручаєм на дні, зарослий мохом, а одною стороною майже впирається в битий шлях, який виводить на Явірське шосе. Шапошников прийняв рішення закрити додатковими нарядами кордон і кинути групу прикордонників у тил, навперейми порушнику. Наказавши черговому по заставі доповісти в штаб комендатури про обстановку і про своє рішення, капітан Шапошников сів на коня і помчав у напрямі видолинка Сирого, по шляху Смолярчука.
«Учитель» і «Пастух» покинули дзвіницю ще тоді, коли туман зовсім вкривав Тису і її плаский лівий берег. Пробиралися до річки майже навпомацки, рискуючи наштовхнутися на угорський прикордонний патруль. Дуже допомогла дружина «Пастуха» своєю роботою на дзвіниці: орієнтувалися в білястій темряві по церковному дзвону. Зовсім поруч лунав церковний дзвін, а громаддя кам'яної церкви все-таки вже не видно: вся, від підніжжя до верхівки, оповита туманом.
Найпильніше прикордонне око не помітило б зараз в тумані «Пастуха» і «Вчителя».
На спинах у лазутчиків важкі рюкзаки, за поясом гранати, в кишенях пістолети, а йшли вони швидко і безшумно, невидимі і нечутні, як істоти, що породжені туманом і живуть у тумані. Вони з'явились біля самої кромки тиської води. Тут було трохи світліше, тому лазутчики і виділилися з сірої імли своїм чорним одягом. Дубашевич, знявши вантаж, обережно опустив його до ніг свого супутника. Той швидко, вміло розпустив ремінці в'юка, який виявився невеликим гумовим човном, обладнаним балончиком із стиснутим повітрям. Дзвонар відкрив краник, і човен почав швидко напухати, виростати, округлятися.
«Пастух» смикнув «Учителя» за полу піджака: мовляв, приготуйся.
Човен безшумно ковзнув на воду. Спритно балансуючи, «Пастух» переступив через його борт, Дубашевич зробив те саме, і човен відчалив. В тумані надривався дзвін.
Швидка течія Тиси винесла човен до правого, високого берега, зарослого чагарником. Дубашевич направив автомат на темні обриси кущів, а перевізник зачепився багром за підмите коріння верби і, присівши навпочіпки, озираючись, готовий відплисти при виявленні прикордонників, обережно пришвартовувався.
— Не заблудили? — дивлячись на компас, що світився, по-німецьки спитав Дубашевич.
Перевізник похитав головою:
— Не хвилюйтесь. Дзвін гуде лівіше. Отже, нас винесло куди треба.
«Пастух» відв'язав приторочені до пояса кінські копита, надів їх на руки і на ноги, навкарачки вийшов з човна і підставив спину «Вчителю». Той сів на провідника. Щоб не торкнутися ногами землі, він повернув «коня» до берега. Інструкція «Бізона» зобов'язувала його перейти кордон тільки так — верхи на провіднику. Дубашевич не знав, що «Бізон» примусив його повторити прийом Кларка.
«Пастух» з обачливою рівномірністю, по-звірячому принюхуючись до повітря і прислухаючись, чи не донесе нічний вітер запаху солдатської шинелі, наскрізь просякнутої димом тютюну, чи не хрусне гілка під ногою прикордонника, просувався вперед. Була непорушна тиша.
Безперешкодно пройшли службову смугу. Минули давно не сіяні і не орані, здичавілі землі забороненої прикордонної зони, добрались до виноградників — і все без зупинки, без відпочинку. «Пастух» важко дихав, майже хрипів, він зовсім знесилився, спина його змокріла, але він ішов і йшов углиб радянської території.
— Досить! — пошепки скомандував Дубашевич.
«Пастух» зупинився. «Учитель» обережно спустився на землю, сів поруч з провідником, обняв його за плечі, вийняв з кишені флягу з коньяком: