— Хіба ти перший зустрічний? Я ж тільки тобі, одному тобі розповіла.
— Мені могла і не розповісти, бо я все це давно знаю. Олексі теж хочеш розказати?
— Аякже! Якщо я йому не розкажу, то він… — Терезія запнулася і замовкла.
Василь Гойда дивився на дівчину веселими, усміхненими очима, а вона ледве не плакала.
— Що ж він зробить? — насмішкувато спитав Гойда. — Розлюбить? Не візьме тебе?
— Він і так вже розлюбив! — великі сльози побігли по щоках Терезії. — Повірив пліткам!.. Не захотів навіть поговорити з моєю мамою, втік. — Терезія схопила руки Гойди і, стискаючи їх, благально зазирала йому в очі:— Василю, розкажи йому правду, наведи на розум!
— Спочатку тебе треба навести на розум, дівчино хороша. Терезко, дурненька, заспокойся! Викинь з голови думку, що Олекса розлюбив таку дівчину, як ти! Це неможливо. Та він сам до тебе завтра або післязавтра з'явиться, сам пробачення попросить і сам буде набиватися з своїм коханням. Ех Терезко, Терезко!.. Золота Зірка на твоїх грудях, а ціни ти собі не знаєш. Більше гордості, красуне! Вище голову, знаменита виноградарко! Недоступно виблискуй очима! Таких, лише таких кохає наш брат чоловік!
Василь Гойда втішав Терезію в такому ж дусі ще півгодини. Наприкінці розмови з ним вона перестала плакати і на її просолених сльозами губах майнула перша посмішка. Вона пішла від Василя Гойди переконана в тому, що такий хлопець обов'язково налагодить її дружбу з Олексою.
Олекса Сокач повернувся із Львова на новому паровозі «ЕР 777–13». Локомотив поставили на запасну колію, його зразу ж оточила група молодих явірських паровозників. Комсомольці зняли з труби запобіжний щиток, обережно змили гасом мастило, заправили букси, підтягнули всі гайки, підбили буксові і дишлові клини, викупали весь паровоз від труби до коліс, пофарбували на свій смак, не шкодуючи найдорожчих фарб.
— Ну, хлопці, як ми назвемо машину? — спитав Олекса, закінчивши покривати червоною нітроемаллю колеса.
— Ганною — Терезією! — вигукнув кочегар Іванчук.
Іванчук так покірно склав руки на грудях, так винувато посміхнувся і так смиренно примружився, що всі комсомольці засміялись. Змушений був усміхнутися і Олекса.
— Давайте назвемо її просто… «Галочкою», — запропонував він.
— Хто ж вона така, ця сама Галочка? — спитав Іванчук. — Заміжня чи ще дівчина?
Під загальний сміх товаришів Олекса відповів, що галочка — це звичайнісінька пташка з довгим сизим носом, з чорним хвостом і чорними крилами.
Надвечір машина «ЕР 777–13», сяючи лаком, міддю, нікелем, з повним тендером вугілля і води, готова була вступити до ладу діючих локомотивів.
Олексі Сокачеві хотілося негайно ж стрибнути на паровоз, роздути полум'я в його топці, підняти пару і помчати з важковаговим поїздом у будь-яку частину світу. На жаль, цей бажаний момент відкладався на тривалий час, бо на лінії була достатня кількість робочих паровозів. Післязавтра, згідно з графіком, стане на чергову промивку «ЕР 770–09». І тільки тоді «Галочка» матиме право на вогонь, на пару, на працю, на життя. Через два дні! А що ж робити Олексі сьогодні? І завтра?
Він зітхнув і, оглядаючись на свою красуню, рушив додому.
Виходячи з воріт депо, він віч-на-віч зустрівся з Андрієм Лисаком. На практикантові був ясно-коричньовий, з золотою іскрою костюм, пісочного кольору шовкова сорочка і жовті сандалети. Він був напаханий і модно зачесаний.
— А, Олексо, здоров був! — він простягнув Сокачеві обидві руки. — Поздоровляю з одержанням паровоза, товаришу бригадир! Коли в рейс?
— Коли накажуть. Ти ще не роздумав практикуватися на моєму паровозі?
— Що ти! Навпаки. Я тільки про це тепер і думаю, як буду з тобою працювати.
— Не схоже! — Олекса з ніг до голови оглянув Лисака.
Лисак зітхнув, розвів руками і підвів очі до неба:
— Грішний: люблю красиву сорочку і добротний піджак, люблю випити хорошого вина. Молодість!.. Постарію, то все розлюблю, все, крім молока! — Лисак засміявся. — Сьогодні теж збираюся грішити. Може, підтримаєш компанію, га? — Він поплескав себе по кишені: — Гроші є.
Олекса похитав головою:
— На чужі не гуляю. — Він вийняв п'ятдесят карбованців, простягнув Лисакові. — Ось тобі борг, тримай!
— Який борг? Дурниці. — Андрій рішуче відсторонив руку Сокача. — Сховай, коли не хочеш, щоб я розсердився. Вчора я тебе почастував, а завтра — ти мене.
— Ні, друже, від мене ти не дочекаєшся частування. Візьми!
— Будь ласка, можу взяти. Ти куди зараз ідеш?