Якось у неділю вранці Зубавіну доповіли, що Криж у супроводі свого маленького приятеля, дев'ятирічного Колі Черевка, сусідського сина, пішов на зустріч піонерів з прикордонником-слідопитом старшиною Смолярчуком. О, це був уже багатозначний вчинок! Чому Криж пішов у Палац піонерів? Провести Колю Черевка? Лише для компанії з ним? А чи не тому, що сподівається почути, як Смолярчук останнім часом відзначився у боротьбі з порушниками кордону? Якщо це так, чим можна пояснити інтерес Крижа до розповіді Смолярчука? Просто цікавістю? Любов'ю до прикордонників? Навряд. А може, для нього не байдужа доля цих самих порушників кордону, затриманих і знешкоджених Смолярчуком? Можливо, він хоче дізнатися, як провалилися його таємні спільники?
Задаючи самому собі такі питання і відповідаючи на них, Зубавін, звичайно, не вважав, що збагнув істину. Можливо, що й помиляється. Він шукав. А коли шукаєш, не завжди щастить. Він будь-коли, легко і з радістю, відмовиться від своїх припущень щодо Крижа, якщо вони не підтвердяться. Ні, він не буде заради самолюбства упиратися, не буде зводити будинок на піску, не буде твердити, що біле є чорне, а чорне — біле. Зубавін у свій час пройшов чудову школу. В нього були добрі вчителі. Ще багато років тому Зубавін твердо засвоїв науку Кузьми Петровича Громади про те, що радянська розвідка — найкращий друг усякого чесного радянського трудівника і смертельний ворог його ворогів. Відповідно до цього і повинен діяти розвідник будь-якого рангу. Кожного дня маючи справу з покидьками людства, з його заклятими ворогами — диверсантами, шпигунами, терористами, — ні на одну мить не втрачай великої своєї сили — людяності. Будь на рівні справ своєї країни, свого народу, не забувай, що ти комуніст, пам'ятай, що ти тільки слуга держави, її вартовий, її охоронець, — і ти ніколи не перетворишся в гонористого півня, в ділягу, в незалежного чинушу незалежного департаменту, в такого собі «верховного наглядача», який стоїть над народом, над законами. Радянська розвідка — оголений меч в руках народу, який безжально вражає його таємних ворогів. Але гріш тобі ціна, розвіднику, якщо твого меча боїться не лише ворог, а й твій друг. Будь пильним, але не все підозрівай. Борючись з шпигунами, розмахуйся обережно і не бий заодно і своїх. Охороняючи державну безпеку і благополуччя народу взагалі, не зачіпай ні права, ні честі, ні гідності окремої людини. Кожний трудящий повинен жити і працювати, будучи цілковито впевненим, що його життя і спокій перебувають під твоїм надійним захистом.
Усе вищевикладене давно стало для Зубавіна непорушним керівним принципом у повсякденній важкій праці. Тому він і був обережним. Вивчаючи Крижа і Лисака, він піклувався і про те, щоб вони зовсім не відчували того, що їх вивчають. І досі це йому цілком вдавалося. Вдавалося тому, що він діяв з допомогою не тільки своїх співробітників, а й при найближчій участі численних розвідників-добровольців. Яворяни активно допомагали йому. Цікавою була та обставина, що Зубавін багатьох із своїх помічників вперше бачив і, отже, не ділився з ними своїми думками про Крижа.
Світлана Андріївна Казанцева, касир книжкового магазина книготоргу, де працював Криж, прийшла до Зубавіна і розповіла таке. Тижнів два тому до них у магазин забрів проїжджий іноземець. Якої він національності, вона не знає. Розмовляв з Крижем німецькою мовою. Про що — теж не знає. Він купив англо-російський словник і пішов до виходу, гортаючи книгу. Не дійшовши до дверей, він раптом повернувся до прилавка і попросив замінити йому цей примірник словника, бо він, за його словами, виявився з браком. Тоді, як Криж міняв словник, іноземець щось шепнув йому. Ні, пі, вона не певна, що це був якийсь особливий, таємничий шепіт. Відверто кажучи, вона спочатку не надала йому ніякого значення. І тільки згодом, коли побачила словник, який був у руках іноземця, стурбувалась. Чого вона звернула увагу на цей словник? Просто так: цікаво було подивитися, чим він не сподобався покупцеві, який брак припустила книжкова фабрика. Випадково вона побачила, куди Криж поклав бракований словник. На другу полицю, третім з краю, ближче до вікна. Поверхово оглянувши книгу, Світлана Андріївна не помітила в ній будь-якого дефекту. Її цікавість розгорілася. Вона почала уважніше роздивлятися книгу і виявила, що невистачає одного листка. Двісті вісімнадцята сторінка є, а двісті дев'ятнадцятої і двісті двадцятої немає. Листок був вирваний, як визначила Світлана Андріївна по свіжому корінцю, недавно.