— Ні, гостей у нього не буває. І сам, наскільки нам відомо, не п'є.
Шатров усміхнувся:
— Обережний любитель коньяку. Ну, Євгене Миколайовичу, що ж ви думаєте з цього приводу: навіщо Криж, непитущий, купує стільки коньяку? Колекціонує?
Зубавін мовчав, ніяково посміхаючись.
— Чи не здається вам, Євгене Миколайовичу, що цей коньяк п'є хтось інший? — запитав Шатров.
— Спокусливий цей висновок, товаришу полковник, але… ми стежимо за будинком Крижа цілодобово. Досі до нього ніхто не заходив.
— А може, любитель коньяку зайшов у дім Крижа до того, як ви встановили за ним нагляд?
— Можливо.
— Після роботи Криж завжди іде додому?
— Як правило.
— А раніше, рік чи місяць тому, він теж завжди ішов додому? Чи не змінилися його звички?
— Я не ставив перед собою такого запитання, товаришу полковник, — почервонівши, відповів Зубавін.
— Даремно. Поставте. І якомога швидше. Вдень будинок Крижа, звичайно, замкнений?
— Ідучи з дому, він замикає його на два замки, внутрішній і висячий.
Шатров лукаво примружився:
— А що робиться в цей час, поки відсутній Криж, з комином? Димок над ним не курить? Не помічав цього ваш найкращий оперативний працівник? Жаль… жаль… Чи вдалося вам з'ясувати, що робить Криж удома після роботи?
— Обідає. П'є чай. Виточує з дерева на токарному верстаті різні дрібнички. Переплітає книжки. Читає. Буває і так, що він зникає з поля нашого зору.
— Не розумію.
— Ми маємо можливість стежити за ним тільки здалеку, за допомогою стереотруби, через вікна, що виходять з кухні, їдальні і спальні. І лише одна кімната, де бібліотека, недоступна для нас: її вікна завжди затулені шторами.
Зубавін дістав із справи 183/13 цупкий аркуш паперу — план будинку Крижа.
— Точно відповідає натурі? — швидко спитав Шатров, вивчаючи план.
— Здається, так. Зроблений за даними міськкомунгоспу.
— Якого року дані? Не застаріли? Будинок не перебудовувався?
Зубавіну ще раз довелося зніяковіти: він не міг відповісти і на це запитання.
— Товаришу полковник, ми завтра ж будемо мати і очні дані про будинок Крижа. Ми проникнемо туди під яким-небудь невинним приводом.
— Обережніше, Євгене Миколайовичу. Боюся, як би Криж не зрозумів, що його розгадали. Це для нас зараз найнебезпечніше. Ми провалимо всю операцію, і Криж вислизне від нас подібно до Дзюби. Ми повинні схопити його живим. З арештами нам не слід поспішатн навіть у тому разі, коли ми матимемо всі підстави для цього. Я залишив на волі львівського покровителя Ступака, старого агента іноземної розвідки, щоб не сполохати його спільників. Нам треба бути дуже обачними, Євгене Миколайовичу. Ми повинні до кінця розплутати весь клубок, тримати в руках всі нитки і лише тоді розпочати арешти. — Шатров деякий час помовчав, дивлячись на план. — Під яким приводом ви гадаєте проникнути в дім Крижа?
— Пошлемо до нього інспектора пожежної охорони для перевірки електропроводки.
— Привід слабенький. Чи є у Крижа близькі друзі, здатні нам допомогти?
— Марта Стефанівна і її син Андрій — погані помічники для нас. Вони відпадають. А інших друзів у Крижа немає. Він любить самотність.
— І книги, — підказав Шатров. — І різьбу по дерену теж любить. На цьому грунті з ним має хто-небудь стосунки?
— До речі, я зовсім забув! — вигукнув Зубавін. — Крижа знають усі різьбарі по дереву. Особливо він близький з Іваном Васильовичем Дударем.
— Дудар? Дудар… Це той старий, який просигналізував прикордонникам про появу Ступака?
— Той самий. Кілька днів тому, в суботу, Криж був у нього.
— Чого приходив? Цікаво! У справі чи так?
— Як звичайно: купив дещо з рукоділля старого, поговорив про те, про інше і пішов.
— Добре! — пожвавішав Шатров. — А квартирант Дударя був удома, коли приходив Криж? Ви цим цікавились, Євгене Миколайовичу?
— Був удома. Але нам не вдалося з'ясувати, чи говорили вони між собою.
— Напевно говорили! Ступак не випадково поселився там, де може бувати Криж.
Шатров підійшов до вікна і, ледве відкривши штору, подивився на передгір'я Карпат, що виднілися поверх дахів будинків міста. Десь там, біля воріт зеленої Верховини, жив Іван Васильович Дудар.
— Чи міг би Дудар найближчим часом, ввечері, провідати Крижа? — повернувшись до Зубавіна, спитав Шатров.
— Гадаю, що зможе. І його прихід не насторожить резидента.
— А чи витримає поєдинок Іван Васильович, не перехитрує його Криж?
— Ні. Прикордонник-слідопит знає всі повадки лисиці і вовка, рисі і дикого кабана. Взавтра ж Іван Васильович буде на Гвардійській.