Андрій здивовано зирнув через плече на дядька Любомира. Чого це він раптом так заговорив?
Криж простягнув Лисакові руку:
— Ну, Андрійку, щасливої дороги! — Скатертю дорога. Бажаю тобі стати кращим машиністом Закарпаття! Будь завжди здоровий і крилатий. — Криж обняв Андрія, міцно поцілував і, витираючи вологі очі, квапливо пішов до дверей. Але на порозі зупинився, неначе щось згадав — Андрію, в тебе добра пам'ять? — спитав він, ніжно дивлячись на юнака.
— Та, здається, непогана. А що?
— В мене є до тебе одне невелике прохання, Андрійку: запам'ятовуй усе, що побачиш по дорозі. Все без винятку. І особливо придивляйся до залізничних тунелів.
— Навіщо, дядьку Любомире?
— Потім дізнаєшся. То зробиш? Зробиш чисто і акуратно, я знаю. — Криж поплескав по рожевій, виголеній щоці Лисака і вийшов.
Глава дев'ятнадцята
Перед виходом «Галочки» на станційні колії, до поїзда, Олекса Сокач у депо побачив свого друга. Як і колись, він був одягнений у чорну форму залізничника. Олекса спустився на землю, привітав Гойду:
— Ти чого тут, Василю? Повертаєшся на чорну роботу?
— Поки що не думаю. Поки що до вподоби робота на новому місці. А як у тебе справи? Е, та нащо я тобі такі питання задаю! За три кілометри видно, який ти гордий і щасливий. Добрячий паровоз хапанув, заздрю. — Гойда обережно глянув навкруги і притишено додав — Шкода тільки, що його забруднить своєю присутністю цей… практикант, Андрій Лисак.
Олекса Сокач усміхнувся:
— Що ж, його можна і не пустити на мій святий паровоз, можна на інший відіслати.
— Не треба.
— Злякався? Все розумію, Василю, не крийся. Я теж у прикордонній смузі живу. Вчора бачив, як ти йшов по п'ятах цього Лисака і музиканта Шандора. Отже, друже, зі мною можеш прямо розмовляти.
— Ну, якщо так, доведеться говорити відверто. Загадкова він людина, цей Андрій Лисак. Усякого дива від нього можна чекати. Уважно наглядай за ним, Олексо, докопайся, що він за один, пошкреби його фасад, зазирни в душу. Тільки ти…
— Ясно. Я все зроблю тишком-нишком. — Олекса занепокоєно глянув на годинник. — Мені час, Васю…
— Стривай! — Гойда притримав Олексу за руку. — Якщо в дорозі буду тобі потрібний, знайдеш мене на гальмовій площадці, другій від паровоза.
— Ти їдеш нашим поїздом? Гойда кивнув:
— До самої Дубні. Не звертай на мене уваги, так треба. Ні на одну хвилину я не повинен втрачати з виду практиканта.
Олекса попрощався з Гойдою і побіг на свій паровоз.
Як хороше сидіти на правому крилі паровоза! Яке воно високе, це місце механіка! Як далеко звідси видно! І земля, і небо, і люди здаються зовсім не такими, якими вони були в той час, коли Олекса керував звичайним паровозом.
Олекса обережно повів «Галочку», минув контрольний пост, вийшов на північні вхідні стрілки і зупинився в голові поїзда, на шостій колії парку відправки.
Олекса відшукав очима гальмову площадку, другу від паровоза, і побачив Василя Гойду. Він стояв на верхній підніжці пульмана і, безтурботно дивлячись на небо, димив сигаретою. «Чому він ні на одну хвилину не може випускати з поля зору Андрія Лисака?» подумав Олекса.
— Здрастуйте, орли!
З такими словами привітання, усміхаючись, на паровоз вилазив Андрій Лисак.
Кочегар Іванчук загородив собою вхід у будку машиніста:
— Ви куди, громадянине? Стороннім сюди не можна.
Андрій презирливо знизав плечем.
— Цікаво!.. Невже ви мене охрестили, стороннім? Не може бути! На моїй персоні аршинними літерами написано, що я без п'яти хвилин паровозник. Лисак. Поїду з вами в гори як практикант. Маю на руках письмовий дозвіл вашого начальника. Ось, будь ласка!.. — Андрій помахав перед обличчям кочегара Іванчука аркушем паперу. — Може, тепер змилостивишся, га?
— Миколо, займайся своєю справою! — наказав Олекса.
Іванчук звільнив прохід. Лисак боком протиснувся в будку машиніста, привітався за руку з Олексою, а кочегарові і помічникові тільки кивнув головою.
Сокач мовчки, з прихованим здивуванням дивився на практиканта. Андрій був одягнений у темно-синій, старанно випрасуваний, з великою кількістю накладних кишень і металевими застіжками комбінезон, з-під коміра якого навмисне визирав акуратний вузол темно-бордового шерстяного галстука. На голові майбутнього машиніста примостився чорний новенький кашкет; над його лакованим козирком, на околиші, сяяла залізнична емблема. Взутий Лисак у жовті, на товстій підошві, з мідними гачками черевики. Талія його перетягнута рипучим шкіряним ременем з величезною нікельованою пряжкою.