Американський бик, увінчаний рогами у вигляді двох знаків запитання, звичайно, «Бізон». Іноземець у крислатому капелюсі і макінтоші, що виходить з віденського експреса, — транзитний турист, він же зв'язківець розвід-центра «Південь», легально зареєстрований у контрольно-пропускному прикордонному пункті як Френк Білд. У центрі малюнка на купці книжок розташувався чорний крук з головою Любомира Крижа, Від нього протягнувся пучок ниток: до гральної карти, на якій зображена циганка; до голки з ниткою в руках Марти Степанівни; до хлопця-чепуруна, який сидить верхи на паровозі; до жебрака Батури; до шоферської кабіни вантажної машини; до «Москвича», що таранить велосипедиста; до планера, який палає в яру у лісі; до величезного пацюка, що боязко визирає з своєї нори, над якою прикріплена табличка з написом: «Гвардійська, 9».
Багато вже знали майор Зубавін і полковник Шатров про виконавців операції «Гірська весна» і про їх-наміри, але їм ще не було відомо про те, що надзвичайний уповноважений «Бізона» вже благополучно проник до Явора і оселився в готелі «Карпати» і що незабаром через кордон СРСР повинен прорватися другий помічник Джона Файна, бандерівець Хорунжий, що носить підпільну кличку «Ковчег».
Сонячним травневим ранком на тихій Рахівській вулиці, зарослій величезними каштанами, з'явилася висока, літня, з військовою виправкою людина в цивільному одязі — сірому приношеному костюмі, скромному капелюсі, чорних туфлях. Це був полковник Шатров. Він розшукував будинок № 27 і, відчинивши залізну хвіртку, зайшов на подвір'я. Сутулуватий, сивоусий, з мідношкірим обличчям дідусь, який грів на сонці свої кості, здивовано дивився на незнайомого, який наближався до нього. Шатров підійшов, зняв капелюха, привітався, спитав, чи тут живе муляр Славко Юрійович Локотар. Сивоусий дідусь встав з садової лави, тикнув себе в груди коричньовою зморшкуватою рукою і сказав глухуватим голосом, що він і є Славко Юрійович Локотар, муляр. «Колишній муляр», додав він, і невесела усмішка проступила під його легкими, надзвичайно чистими і наскрізь прозорими вусами, неначе зробленими з атласних тирсових ниток. Дивлячись на ці вуса і на цю усмішку, Шатров раптом зрозумів, що всі його побоювання щодо того, чи зуміє він домовитись із старим, виявились даремними. Домовиться!..
Микита Самійлович прийшов сюди, на Рахівську, в дуже важливій і дуже делікатній справі. Збираючи матеріали про будинок № 9 на Гвардійській, Зубавін з'ясував, що будував його і перебудовував знаменитий на все Закарпаття муляр Славко Локотар.
Коли Зубавін доповів про наслідки пошуків полковникові Шатрову, той сказав, що він сам піде до Локотаря і спробує одержати від нього всі дані про будинок Крижа. Шатров вирішив зробити так тому, що надавав великого значення постаті «товариша Червонюка». Так, він уже точно знав, що на Гвардійській знайшов собі притулок ще один, мабуть, найголовніший посол «Бізона». Дізнався він про це так. Оскільки за Ступаком був встановлений постійний нагляд, то Шатров і Зубавін свого часу знали про те, що замаскований під шофера лазутчик Ступак вирушив на грузовику лісоділянки нібито за дровами на Сирітську галявину. Озброєні мотоциклісти, співробітники Зубавіна, не включаючи фар, приглушивши мотори, проводжали Ступака в гори, до самої покинутої штольні. Вони добре бачили і навіть ухитрилися зафіксувати це на спеціальну плівку, як Ступак витягав із штольні конвектори, як тягав їх на машину. Бачили — і не перешкодили. Вони дозволили диверсантові навантажити вибухівку і доставити її з Явір, на Гвардійську. Таке було в них завдання. Нагляд, тільки нагляд. Тієї ночі, коли вибухівка була доставлена в будинок Крижа, один із співробітників Зубавіна, який чергував на крислатому осокорі, тихо перебрався з дерева на дах будинку, опустив на проводі в димохід спеціальний прилад, який записав на плівку надзвичайно важливу розмову між шофером Ступаком і його босом, що приховувався під крильцем Крижа.
Таким чином, Шатров і Зубавін протягом однієї ночі впритул підійшли до всіх виконавців бізонівського плану «Гірська весна», зашморгнули петлю навколо них. Тепер уже не лишалося ніяких сумнівів ні в Зубавіна, ні в Шатрова в тому, що слід негайно присікти наміри ворожої агентури і таємне слідство перетворити на явне.
Не така це проста справа — арешт оскаженілих ворогів нашої Батьківщини. Боячись розплати за свої тяжкі злочини, вони готові на відчайдушний опір і на самогубство, здатні немало нашкодити слідству.