— Чим же ми зобов'язані такій балакучості? Криж швидко, не замислюючись, не гаючись ні хвилини, відповів:
— Я досить досвідчений і розумний, насмілюся сказати, щоб не зрозуміти, в яке безвихідне становище потрапив. І потім… тюремне життя не для мене.
— Розумію. Нерви.
— Так, не заперечую, я спішу до фінішу. Пожив, вистачить… Нехай якомога швидше приходить кінець. Словом, я нічого не буду приховувати. Розповім усе, навіть те, що могло б лишитись таємницею. О, історія мого життя повчальна! Народився я в знаменитому маєтку…
Зубавін нетерплячим рухом руки зупинив Крижа:
— Вашу історію життя потім розкажете. Зараз відповідайте поки що на запитання. Навіщо вам потрібен був Андрій Лисак?
— Я хотів зробити з нього доброго зв'язківця.
— І з цією метою послали в бригаду Олекси Сокача?
— Так, саме з цією метою. У свій перший же закордонний рейс Лисак повинен був зв'язатися в Тисаварі з агентом розвідцентра і привезти нам до Явора важливу посилку.
— Від кого ця посилка?
— Мій квартирант говорив, що з розвідцентра, від «Бізона».
— Що це за посилка?
— Якщо вірити «товаришеві Червонюку», — усміхнувся Криж, — то «Бізон» вирішив послати нам якусь новинку — портативну міну уповільненої дії і страшної руйнівної сили.
— З якою метою?
— Висадити в повітря великий міст на Тисі чи який-небудь тунель.
— За яких обставин повинен був зустрітися Лисак з агентом розвідцентра? Явка? Пароль?
Криж розповів майже дослівно те, що вже було відомо Зубавіну від самого Лисака. Записавши зізнання Крижа, Зубавін відправив його у в'язницю і пішов до полковника Шатрова.
Глава двадцять шоста
«Галочка» повільно минула контрольний пост. Біля вікна паровозної будки стояв Олекса Сокач. У верхній кишеньці його комбінезона синів букетик гірських фіалок.
Біля свіжопобіленої будки, в сонячному отворі розчинених дверей стояла стрілочниця з мідним начищеним ріжком у руках. В її русяве волосся теж були вплетені гірські фіалки.
— Куди їдеш, Олексо?
Сокач стримано, невизначено помахав рукою.
— В яку частину світу? — допитувалася стрілочниця. — В Карпати?
Сокач заперечливо похитав головою.
— В Румунію?
— Ні.
— В Чехословаччину?
— Гадай далі.
— До польського кордону?
— Не вгадала!
— Ага, знаю — Угорщина.
— Ого, яка ти розумна!
Пихкаючи парою у відвідну трубку гальмового насосу, «Галочка» пройшла повз стрілочницю.
Олекса стиснув клоччя в тугий жмут і, сміючись, кинув у дівчину, цілячись в її русяву голівку:
— Тримай, Ганно, і мій букет!
Вона піймала клоччя на льоту і, пробігши кілька кроків, повернула подарунок у відчинене вікно будки паровоза.
— Приколи своїй нареченій!
«Галочка» обережно, на найменшій парі, покотила до східних воріт станції.
Ще не зникла з очей русява стрілочниця з мідним ріжком, а Сокач уже забув про неї. Навіть якби на місті Ганни стояла сама Ганна-Терезія, то й тоді б вона не затулила манливу далину цього чудового дня.
Попереду, по ходу паровоза, за осокорами-велетня-ми, за водокачкою, за вхідним семафором, за Тисою лежала Велика Угорська рівнина. Праворуч, на фоні чехословацьких земель, повитих серпанком, височіли червоні корпуси і висока труба цегельного заводу. Позаду, на північному заході, височіли багатоярусні Карпатські гори — спочатку невеликі, майже пагорби, потім вищі і вищі, все ближчі до неба. Ліворуч, поверх чорних і червоних дахів вагонів, повільно тяглися південні схили передгір'я Карпат, поспіль вкриті виноградниками. З південного сходу, від Трансільванських Альп, табунами летіли димчасті, веселі, із скісними сонячними лініями хмари.
З півдня, з Великої Угорської рівнини струмували теплі повітряні маси, нагріті біля берегів Атлантичного океану.
З південного сходу, з боку Словаки, крокувало численне військо, одягнуте в зелений і біло-рожевий одяг, — яблуні, груші, абрикоси, черешні. На чолі їх стояли високі осокори.
І лише на півночі, десь у піднебессі, мабуть, в районі Високих Бескид, ще й досі була справжня зима. Там сяяли білосніжними вершинами гори.
Глянувши на снігові гори, Сокач відразу ж забув про них. Він бачив тільки весну і її одну відчував.
«Галочка» минула вихідні стрілки і, скоряючись ріжку стрілочника, звернула на четверту колію, де стояв готовий До відправки состав пульманів, навантажених коксом, рудою і чавуном у злитках.
Кондукторська бригада почала приймати поїзд.