Наполегливо і старанно, з року в рік Шапошников зміцнював і вдосконалював охорону кордону на своїй дільниці. Він зумів зробити більше, ніж того вимагав обов'язок служби. Існувала теорія, що в горах неможливо поставити на шляху порушника таку досить серйозну перешкоду, як службова смуга. Шапошников наперекір цій теорії обладнав КСС. Змиє її дощем, понесуть весняні паводкові води плоди багатоденної важкої праці — все одно незабаром вздовж кордону знову виростала службова смуга. Там, де гранітні схили були стрімкі і земля не трималась, ставили рублені соти, кліті, одну над одною, східчасто, засипали важким камінням, а потім м'якою землею, яка добре відбиває сліди. Всі сусідні застави наслідували його приклад.
Багато вклав Шапошников праці в обладнання дільниці застави. Але ще більше довелось йому попрацювати, щоб глибоко знати людей свого підрозділу, як їх повинен знати офіцер-прикордонник. Знати, хто до чого здатний, хто що може зробити, — це значить підібрати ключі до різних характерів. Відповідаючи за людей, ти повинен знати їхні смаки і нахили і, кінець кінцем, навіть повсякденний настрій Іванова чи Петрова, Каблукова чи Смолярчука. О, це аж ніяк не дрібниця — чудовий настрій прикордонника! Усіх прикордонників, які вибилися з тієї чи іншої причини із звичайної колії, він брав під особистий нагляд, боровся за них.
Не пізніше як сьогодні заступник Шапошникова, молодий лейтенант, що недавно закінчив школу, запропонував тимчасово усунути від прикордонної служби єфрейтора Каблукова на тій підставі, що той останніми днями, чекаючи демобілізації, став особливо задумливий, неуважний, похмурий. Не можна, мовляв, наполягав заступник, довіряти йому охорону кордону в такому стані.
Якби Шапошников погодився з пропозицією свого заступника і підписав відповідний наказ, Каблуков, звичайно, ще більше спохмурнів би. Не схвалив би цього несправедливого рішення і генерал Громада. Побачивши прізвище Каблукова викресленим із списку солдатів, що несуть службу на кордоні, генерал, безперечно, сказав би: «Не чекав, товаришу Шапошников! Як чудово ви обладнали кордон, а людину… людину не зуміли підбадьорити!»
…Імлистий присмерк, насичений густим водяним пилом, спускався з гір. У вигулах загавкали собаки. В собачому хорі помітно вирізнявся голос Витязя. З конюшні долинув стукіт кінських копит і змішаний запах кінського поту, просякнутої дьогтем збруї і гною.
На стальній перекладинці тренувався прикордонник в оранжовій майці, білявий, із стриженою головою. Через відчинену кватирку казарми почувся настирливий зумер, а потім і суворий голос чергового по заставі:
— «Яблуня» слухає. Що?.. Телефонограма? Давай, записую.
За кілька хвилин черговий розшукав Шапошникова у дворі застави.
— Дозвольте доповісти, товаришу капітан? Телефонограма з штабу загону. — Товсті обвітрені губи чорнобривого, чорноволосого сержанта розтягнулись у нестримній посмішці. — Про єфрейтора Каблукова. Демобілізували.
Далі Шапошникову все було ясно, але черговий не відмовив собі в приємності слово в слово повторити те, що значилось у наказі про демобілізацію.
Шапошников у канцелярії прочитав телефонограму. Сержант стояв біля порога і мовчки, виразними своїми очима запитував: «Дозвольте? Я знаю, що треба далі робити».
Начальник застави посміхнувся:
— Повідомте Каблукова. І викресліть його з добового наряду. Замість Каблукова призначте Степанова.
— Єсть повідомити…
Черговий чіткою веселою скоромовкою повторив наказ капітана і стрілою побіг у казарму.
Каблуков, на подив Шапошникова, не дуже зрадів, довгожданому наказові. В усякому разі, на його обличчі це слабо відбилося: воно, як і раніше, було серйозним, зосередженим.
Вся казарма, всі прикордонники гули збудженими голосами, а Каблуков був стриманим.
— В чому справа, товаришу Каблуков? — спитав Шапошников, заходячи через деякий час до казарми.
— Все добре, товаришу капітан. Мати зрадіє. Тільки… — єфрейтор почервонів до сліз. — Як же я поїду, коли тут…
Каблуков замовк, але Шапошников усе зрозумів.
— Нічого. Їдьте зі спокійним сумлінням, — сказав він. — Ваше місце на заставі займе Степанов. Гідна заміна. Бажаю вам щасливого мирного життя. — Шапошников простягнув єфрейторові руку.
Той схопив її і не відразу випустив:
— Товаришу капітан, дозвольте останній раз піти в наряд з цим наймолодшим прикордонником Степановим? Дозвольте, товаришу капітан!
Шапошникову хотілося обійняти Каблукова, але він лише сказав: