— Так точно! — Кларк весело і віддано подивився на воєнкома. — Сталінградець. Гвардієць Іван Федорович Бєлограй. Демобілізований. Старшина. Служив у Берліні.
Він підступив до стола, виклав військовий квиток, пропуск у прикордонну зону. Воєнком уважно переглянув усі документи.
— Чого демобілізувався?
Колишній старшина схилив голову і, дивлячись собі під ноги, сказав:
— Строк служби кінчився, товаришу майор. І потім… сердечна причина.
— Зрозуміло. Закохався? На сімейне життя потягло?
— Так точно, товаришу майор.
— Твоя наречена, звичайно, мешкає на території моєї округи?
Демобілізований старшина радісно закивав.
Воєнкомові дедалі більше й більше подобалась нав'язана йому роль відгадчика, і він продовжував:
— Якщо не помиляюсь, ти хочеш поселитися на закарпатській землі і пустити в неї своє коріння?
— Так точно, товаришу майор, — знову по-військовому чітко, стримано, з повагою відповів Бєлограй. — Під час Вітчизняної зріднився з цією землею, кров за неї пролив.
— Ти воював на Закарпатті? В яких частинах?
— У гвардійському корпусі генерала Гастиловича.
— Ну? — радісно вигукнув майор.
— Так. — Кларк кивнув на карту, позначену прапорцями. — Весь цей шлях пройшов, де плазом, де рачки, де бігом. Від Яблуневого перевалу до Марамороської улоговини. — Він назвав полк, у якому служив Бєлограй.
— Оце-то зустріч! Ми ж з тобою земляки. Однополчани. Я командував батальйоном. — Майор уже зовсім привітно подивився на колишнього старшину. — Ну, для земляка, як кажуть, і сережку з вушка. Поза всякою чергою дамо квартиру, в Яворі пропишемо і влаштуємо на роботу. Куди бажаєте піти — на млинокомбінат, мебльову фабрику, дортранс, в залізничне депо?
Бєлограй знизав плечима і розвів руками:
— Знаєте, товаришу майор, мені однаково: скрізь буду працювати так, щоб виправдати рекомендацію.
— Раджу вибрати депо. Станеш за кочегара або слюсаря, а через рік-два будеш машиністом паровоза.
— Єсть, товаришу майор, вибрати залізничне депо! — Бєлограй козирнув і вдячно посміхнувся.
Щоб цілком переконати товариша по зброї у своїй до нього сердечній прихильності, воєнком спитав:
— Наречена підходяща? Не соромно буде з нею на люди вийти?
Це було довгождане запитання, і Кларк, в глибині душі радіючи своїй витривалості й логічній послідовності поведінки, дістав бумажник, вийняв з нього усі газетні та журнальні фотографії Терезії, акуратно наклеєні на картон.
— Стій, голубе, — зупинив його воєнком. — Так це ж наша Терезія! Терезія Симак, Герой Соціалістичної Праці. Хороша дівчина! Ну, брате, високо ти злетів!
Кларк зітхнув, похитав головою:
— У мріях, товаришу майор, я, звичайно, високо злетів, а от… невідомо, де сісти доведеться, — можливо, в самісіньку калюжу.
— Виходить, ще не домовились?
— Ні, товаришу майор. Вона ще навіть не знає, що я…
— Що ти одружитися з нею хочеш? — підхопив воєнком і зареготав: — Оце-то жених!
— Запізнився я, товаришу майор, женихатися. Коли б назад повернувся десь там років на п'ять… Ех, яким я був у сорок четвертому! Ось!
Кларк дістав акуратно складений, пожовклий від часу, потертий на згинах газетний аркуш розміром багатотиражки. Воєнком побачив добре йому знайому армійську газету, яку щодня читав на фронті.
На першій сторінці була надрукована велика стаття під заголовком «Подвиг гвардійця Івана Бєлограя». Тут же був уміщений і знімок героя: білозуба посмішка, з-під шапки вибивається важкий чуб, на шиї ремінь автомата, груди в орденах і медалях.
Ця фальшивка була свого часу виготовлена в американській друкарні і дана Кларку як особлива охоронна грамота.
— От, товаришу майор, яким я був колись, у дні моєї молодості. Так! — Кларк зітхнув. — Що було, те загуло.
— Га-а-арний гвардієць! — майор, короткозоро мружачись, роздивлявся зображення Кларка. — Та й тепер не гірший. Можеш не зітхати.
— Що ви, товаришу майор! — демобілізований старшина скромно опустив очі. — Був кінь, та з'їздився.
— Ну, ну, не прибіднюйся… недаремно ж ти Терезії сподобався!
— Так уже враз і сподобався!
Кларк поклав на край стола кисть правої руки. Воєнкомові зразу ж кинувся в очі витатуйований на тильному боці його долоні напис: «Терезія».
— Як же це так, голубе: не домовившись із Терезією тавруєш себе навіки її ім'ям?
— Не знаю, товаришу, майор, з дурості, мабуть. — Кларк, вдаючи, що засоромився, закрив татуїровку рукавом.