— Шофер що-небудь знає? — пошепки спитав Кларк, коли вони залишились біля стола вдвох.
— Поки що нічого йому невідомо..
— Добре… —:. Кларк насупився. Міцні, нігті його вузлуватих пальців затарабанили по краю стола. Здавлене дихання насилу пробивалось через глибоко вирізані побілілі ніздрі.
Мовчав і Дзюба, терпляче чекаючи вирішального слова шефа. Він передбачав, який надійде наказ і ладен був негайно його виконати. Дзюба навіть устиг розробити певний план усунення Скибана.
— Не викаже, якщо?.. — спитав шеф.
Дзюба знизав плечима, на його обличчі з'явився вираз здивування: навіщо рискувати, коли. можна зробити все значно надійніше і простіше!
— Я й за себе не зміг би ручитися… — сказав він.
— Можна сьогодні або завтра перекинути його за Тису?
— Зараз не можна.
— Шкода втрачати такого хлопця, але… що вдієш, доведеться. — Кларк допитливо подивився на свого помічника.
Дзюба поспішно схилив важку бриту голову.
— Хто далі? — розгортаючи штору над дверима, гаркнув чорновусенький, з вискубаними бровами, завитий перукар.
Дзюба схопився і, округло змахнувши рукою, злегка вклонився в бік Кларка.
— Будь ласка, товаришу гвардієць, охоче поступаюсь, своєю чергою….. —…
— Не відмовляюсь, тому що дуже поспішаю… Спасибі! — сповнений гідності, — побрязкуючи медалями й орденами (це виходило ніби само по собі) демобілізований старшина пішов у суміжну кімнату.
Пора викласти хоч би коротко історію життя Скибами І Дзюби.
Шлях Скибана до американської розвідки був довгим, звивистим.
Скибан став шофером у післявоєнні роки. До цього він був різьбарем по дереву і жив у маленькому, з однією мулицею містечку, затисненому у вузькій гірській долині, на стику трьох кордонів: Румунії, Угорщини, Чехословаччини. Вікна його будинку виходили прямо на кордон. За кам'яною огорожею двору, за два кроки від колодязя, був вкопаний кордонний стовп із зображенням лева, що став на задні лапи. Копаючи город або витягаючи воду з колодязя, Скибан перегукувався з іноземцями — його голос легко долітав до угорської і румунської землі. Розмовляючи про погоду, про види на врожай, про базарні ціни на вовну і бринзу, домоткане полотно і виноградне вино, Скибан легко ухитрявся повідомляти умовним шифром своїх чужоземних сусідів, коли і з яким контрабандним товаром вони повинні чекати на нього і що саме йому бажано одержати взаміну. Глухими, туманними ночами він пробирався через кордон. На ранок був дома. Деякі кордонні стражники знали про нічні пригоди Скибана, але мовчали, бо різьбар по дереву добре платив за це.
Щонеділі Скибан, сховавши на дні хури контрабанду, їхав у Явір продавати зроблені протягом тижня шкатулки, туристські палиці у вигляді гуцульської сокирки іграшкового розміру, випалені розпеченим залізом барильця, тарілки, блюда, вирізьблені із мореного бука і дуба свої вироби Скибан продавав явірському філіалу празької мебльової фірми «Корона», директором якого був Стефан Янович Дзюба. Йому ж він збував контрабанду.
Таємна дружба Скибана і Дзюби була перервана війною. Хортистський уряд, який на цей час завдяки Гітлеру поширив владу і на більшу частину Закарпаття, мобілізував Скибана. Кілька років він прослужив у польовій жандармерії, у мадьярській армії, яка проливала кров за Гітлера на. просторах радянської землі. Різьбар по дереву, контрабандист перекваліфікувався на шофера: Після розгрому хортистських дивізій під Воронежем і Сталінградом Скибан дезертирував. Убивши німецького офіцера, що їхав у відпустку через хворобу, і забравши його документи, Скибан втік з фронту і прибув у Явір. Стефан Янович Дзюба справдив сподівання Скибана. Він дав притулок другові, забезпечивши йому спокій і непогане існування до повного розгрому Гітлера і Хорті.
У жовтні 1944 року Закарпаття було визволене радянськими військами. Скибан мав можливість повернутися до себе додому. Але покровитель удержав його в Яворі.
— Ти мені тут ось як станеш у пригоді! — Дзюба ребром долоні різонув себе по горлу.
Скибан довго не роздумував. Дома тепер не розгуляєшся — змінилися часи. Кордон охороняли не зговірливі стражники, що працювали спільно з контрабандистами, не жандарми, які продавали паспорти і пропуски перебіжчикам, а непідкупні радянські прикордонники.
Скибан, оселившись у Яворі, почав працювати шофером в артілі по виробництву меблів, організованій передбачливим Стефаном Яновичем Дзюбою. Незабаром вияснилось, навіщо він був потрібен Дзюбі. Багато роз'їжджаючи по області, Скибан добре знав, що й де виробляється, де і які розташовані війська, які вантажі перевозять поїзди, де і як будуються мости і склади. Дзюба попросив Скибана добре запам'ятовувати все, що бачить і чує і докладно розповідати йому. Скибан зразу зрозумів, чим цікавиться його друг і на чию адресу надходять відомості. Пізніше, коли Скибан заслужив довір'я, Дзюба відверто розповів йому, на кого вони працюють. На той час, коли було одержане завдання роздобути «залізні» документи для Кларка, Скибан був уже випробуваним помічником Дзюби.