Кларк сказав:
— Все ясно. Я забезпечу вас доларами і явкою.
— От; і добре, домовились! Люблю догадливих людей! На добраніч! — Скибан підвівся, простягнув Кларку руку і стиснув пальці так, що вони хруснули. — Не прорахуйтеся ще раз, пане Бєлограй!
— Виграв!.. Виграв!..
З такими словами слюсар Бєлограй вискочив в обідню перерву з червоного кутка паровозного депо. Він розмахував над головою брошурою в білій обкладинці.
— Скільки? — із заздрістю спитав слюсар Степняк, у якого Бєлограй працював підручним.
Бєлограй схопився за голову:
— Ой, стільки, брате, що й казати страшно!
— Тисячу?
— Більше.
— Дві?
Бєлограй блаженно примружився:
— Бери вище!
— П'ять?
— Ще вище.
— Десять?
— Ще стільки додай — і то не вгадаєш.
— Більш як двадцять? — з подивом спитав Степняк.
Іван Бєлограй винувато посміхнувся:
— Так, брате, що вдієш, підвезло. Четвертна. Розумієш, четвертна!
На молодого слюсаря з усіх боків замахали руками.
— Хвастаєш!
— Не вірите? От диваки! Подивіться в таблицю. — Він тикав усім в руки брошуру. — Не в цьому тиражі дивіться, а в торішньому. На десятій сторінці. Третій рядок. Знайшли? Це моя серія і мій номер. Весь виграш мій. Уперше в житті випало на долю Бєлограя таке щастя! Скільки було облігацій — жодна не виграла, а ця… двадцять п'ять!
На очах Бєлограя блищали сльози — такий він був радий, такий зворушений виграшем, який неждано й негадано звалився на нього.
Степняк все ще не йняв віри:
— У таблиці все правильно надруковано, а от як там?.. Де вона, ця виграшна облігація?
— Тут! — Бєлограй відставив у бік руки, по лікті замащені мастилом. — Діставай. У лівій. Тягни зразу всю пачку.
Справді, серед облігацій Степняк знайшов «щасливу», на яку припав великий виграш. Він звернув увагу на те, що тираж цієї позики відбувся мало не рік тому.
— То ти ж давно капіталіст, Іване, ще з минулого року!
— Атож, володів таким капіталом, а сам і гадки про це не мав. — Бєлограй зірвав з голови формений картуз, кинув ним об землю: — Ну, братці, обов'язково куплю машину «Победу!» Всіх кататиму. Всіх вас запрошую в ресторан. Ех, погуляємо!.. — Він притиснув до себе свого учителя, слюсаря Степняка, шепнув йому на вухо — І тобі відвалю тисяч зо три, не менше.
Захлинаючись від захоплення, Кларк тимчасом пильно придивлявся до паровозників, як вони сприйняли його великий виграш: чи не викликав він яких-небудь підозрінь, настороженості і сумніву? Ні, начебто все гаразд.
Після роботи Іван Бєлограй з'явився в ощадкасу. Виграш йому не видали. Обіцяли виплатити через два дні, після перевірки облігації.
— Будь ласка, перевіряйте, справа ваша.
Кларк справді не боявся ніякої найуважнішої перевірки. Його облігація була справжня. Він одержав її разом з усіма документами від Джона Файна. Той, у свою чергу, одержав її з Москви, від свого агента, підпільного спеціаліста у справі позик. Таємно скуповуючи облігації на базарах Москви, цей «спеціаліст» час від часу відбирав з безлічі облігацій виграшні і постачав їх своїм хазяям — американській розвідці.
Тепер ніхто не замислиться над тим, звідки в демобілізованого старшини Бєлограя так багато грошей. Усім відомо, що він виграв велику суму. Маскуючись цим виграшем, він сміливо може витратити ще не менш як сто тисяч. Куди? О, Кларкові потрібно багато грошей! Тисячі й тисячі йому потрібні будуть лише для частування тих, з ким вирішив подружитися, кого хотів привернути до себе. Немало тисяч піде й на підгодовування, таємне і явне, тих, хто згодом, коли виникне потреба, підірве тунелі на гірській дорозі, висадить у повітря мости.
І автомашина Кларкові необхідна не для розваг, а для його таємних справ. Чудові дороги перетинають Закарпаття в усіх напрямках. Три-чотири години доброї їзди — і можна бути в найвіддаленішому куточку області. Під виглядом прогулянки можна помчати в гори, встановити на якій-небудь галявинці рацію і відстукати шифром своїм хазяям усі найважливіші відомості.
Глава чотирнадцята
На під'їзних коліях, в дальньому кутку території депо, під транспортером вугільного складу, стояв на екіпіровці паровоз, який через годину мав везти закордон состав платформ з харківськими гусеничними тракторами. Паровоз недавно вийшов з ремонту і виблискував міддю, нікелем, червоною і білою нітроемаллю. Гілки бузку були прикріплені до димогарної коробки, до всіх вікон паровозної будки. Величезний букет бузку стояв і на залізному столику машиніста.