— Бачиш, Васьок, як жмемо! — підморгнув Бєлограй.
Гойда мовчки, з щасливою посмішкою на губах кивнув головою.
Перед великим залізничним тунелем, біля цегляної будки колійного обхідника Бєлограй зупинив машину, стурбовано подивився на прилади:
— Перекур: мотор трохи перегрівся. Вижимав на радощах зайві кілометри. Охолоне вода, і поїдемо далі. Хоча — навіщо чекати! Давай краще змінимо воду. Он і колодязь, на наше щастя.
Кларк і Гойда попрямували до будиночка, обгородженого невисоким частоколом, з черешнями під вікнами. Доріжка, викладена річковою галькою, посилана свіжим піском і обсаджена кущастими жоржинами, з'єднувала автостраду з володінням колійного обхідника.
Це була залізнична будка, яка правила Кларкові за орієнтир тієї туманної ночі, коли він переходив кордон. Зупинився він тут не випадково. Ще в ті дні, коли готувався до переходу кордону, запланував завербувати Пєвчука і поступово підготувати з нього свого найближчого помічника. Справа здавалася Кларку надійною. Тарас Кузьмич Пєвчук був рідним братом Дениса Пєвчука, американця закарпатського походження, який уже двадцять років живе у Нью-Йорку, має дружину-американку, дітей і звання лейтенанта американської портової поліції. Передбачливий Джон Файн, споряджаючи Кларка в Явір, наділив свого підлеглого листом, власноручно написаним Денисом Пєвчуком. Брат колійного обхідника в перших рядках, як годиться, передавав привіти, потім описував своє життя в далекій Америці і просив Тараса не забувати його і писати йому частіше «через подавця цього листа».
Само собою зрозуміло, Кларк не мав наміру вручити Тарасу Пєвчуку послання брата тепер, під час першої ж зустрічі. Не розкриється він перед ним і вдруге, можливо, і втретє. Агент, який одержав завдання працювати з дальнім прицілом, має можливість не поспішати.
Мета сьогоднішнього відвідання Пєвчука була дуже скромною: близько познайомитися з колійним обхідником, завоювати його прихильність до себе з допомогою Василя Гойди і виграних по облігації грошей. Оце поки що й усе.
Куплений за гроші, готовий убивати і руйнувати заради грошей, рискуючи життям, заради грошей, Кларк вважав гроші найсильнішою своєю зброєю, універсальним засобом, в. однаковій мірі придатним. для вербування механіка Гойди і колійного обхідника Пєвчука. Кларк був переконаний, що все купується, все продається. Треба лише вміти це зробити.
Кларк підійшов до огорожі, постукав підбором чобота об хвіртку. На кам'яний ґаночок вийшов господар.
— Гей, вуйку, не пошкодуй відро водички для пролетарських туристів!
Господар не поспішав з відповіддю. Кремезний, лобатий, широко розставивши ноги, він стояв під тінистим навісом. Обличчя його було вилицювате, засмагле до чорноти. Шия товста, м'ясиста, кисті рук богатирські. Це й був Пєвчук — колійний обхідник. Він мовчки, приклавши долоню до очей, вдивлявся в людей, що стояли біля хвіртки.
— Здоровенькі були, Тарасе Кузьмичу! — Гойда зняв картуз, вклонився.
— А, це ти, Василю! — сотні найдрібніших зморщок збігали по твердому, наче вирізьбленому з граніту, обличчю Пєвчука: він усміхнувся. — Здоров був, механіку!
Гойда і Пєвчук були знайомі. Щоразу, піднімаючись поїздом у гори, Василь бачив могутню постать обхідника або біля шлагбаума переїзду з жовтим прапорцем у піднятій руці, або з ліхтарем перед входом у великий тунель, або на краю провалля, біля мосту через гірську річку Латорицю.
Залізничники потиснули один одному руки. Гойда кивнув у бік Кларка:
— Це мій друг, демобілізований старшина, власник ось цієї розкішної машини.
Кларк, приклавши руку до козирка, скромно додав:
— І слюсар Явірського депо. Третій розряд. — Він засміявся і енергійно трусонув важку, мозолисту руку Пєвчука.
— Слюсар? — з удаваним розчаруванням промовив Пєвчук. — Тільки й того? А я думав, ви міністри. Не менше.
— Майбутні міністри, папашо. Ми живемо, самі знаєте, в такий час, коли й проста куховарка повинна вміти керувати, державою. — Кларк оглянувся через плече на машину, — То як там з водичкою, Тарасе Кузьмичу? Наша красуня пити захотіла. Позичте відерце.»
— Напоїмо вашу красуню, не. турбуйтесь. Куди. ж це ви прямуєте, майбутні міністри?
— Та так, нікуди. Катаємось. Робимо туристське турне по Закарпаттю. З приводу щасливого виграшу.
— Якого ж це виграшу?
— Ваську, розкажи папаші про користь державних позик, а я поки що своє шоферське діло зроблю.
Кларк випустив з мотора гарячу воду, витягнув з колодязя відро холодної, заправив машину, закрив капот І повернувся на ґаночок під черепичним навісом. В руках у нього була біла булка, кільце ковбаси і пляшка горілки.