Майор Зубавін негайно поїхав на вокзал. Поговоривши з Вірою Гаврилівною і доповнивши її розповідь наявними при справі документами, він установив, як, коли, ким і з якою метою був убитий Іван Бєлограй, хто привласнив його ім'я.
Зубавін підвів парашутиста до вікна, обережно трохи відхилив штору, спитав:
— Він?
Так, це був супутник по літаку. Карел Грончак одразу впізнав його, незважаючи на те, що шеф був у іншому одязі, але з відповіддю не квапився. Страшенно хотілося сказати: «Ні». Та ба, насмішкуватий вираз обличчя росіянина ясно попереджав, що тепер уже не має значення для справи, скаже він «так» чи «ні».
Парашутист мовчки схилив голову.
Глава шістнадцята
Темна, тиха Степова вулиця вивела Кларка на Залізничну. Тримаючись її лівого боку, де густо чорніли низькорослі декоративні вишні, він вийшов на під'їзні колії станції Явір і попрямував у депо. Жодної зірки і№ було видно на низькому, оповитому хмарами небі. Пітні дрібний холодний дощ, який почався ще з вечора. По карпатських передгір'ях повзли темні, з білими зимовими краями хмари. Крізь сітку дощу неясно прорізувалися прожектори, встановлені на сталевих баштах. Під'їзні колії Кларк пройшов благополучно, не зустрівши жодної людини.
Паровоз № 50–49 стояв у дальньому, глухому кутку депо, за поворотним кругом. Кларк упізнав його по комсомольському значку на димогарній коробці і по блискучих мідних поясах на котлі. Дві години тому машина Гойди повернулась із важкої поїздки в Карпати і тепер, перед новим рейсом, простоює в гарячому резерві, під невеликим тиском пари. Вдосвіта на паровоз «50–49» прийде Василь Гойда, підніме пару до нормального тиску і поведе поїзд через Тису, в Угорщину.
Кларк глянув на світний циферблат годинника. Часу н його розпорядженні залишалось мало, треба поспішати.
Вогонь у топці комсомольського локомотива підтримував черговий кочегар. Під його наглядом було кілька резервних машин, і йому доводилось кочувати з однієї на іншу. Через те, що час був передранковий, кочегар подовгу затримувався на кожному паровозі: дрімав, прихилившись до гарячого кожуха котла.
Користуючись цим, Кларк непоміченим проник під локомотив. Скибан давно причаївся поміж колісними парами, під тендером. Кларк стиснув його плече і шепотом, нечутним уже на відстані метра, сказав:
— Пора! Все готово?
— Так. — Скибан притиснувся гарячими сухими губами до вуха Кларка і коротко проінструктував, що і як той повинен робити.
— Ну, хай щастить! Ось тобі гроші і явка…
Кларк потиснув руку Скибанові і потім спритно й швидко, наче робив усе це в тисячу перший раз, упорався із своїми обов'язками: упакував приреченого Скибана в подвійний азбестовий мішок з продухом, закритим густою марлею, і, підхопивши безпомічну, судорожно скам'янілу ляльку, засунув її у піддувало головою вперед, обличчям униз, до решітки, через яку в топку паровоза надходило свіже повітря. Потім він забрався на паровоз і при зачинених наглухо дверях добре поворушив вміст топки. Розжарена жужелиця і незгоріле до кінця дрібне вугілля густо просипались через колосникову решітку в піддувало і замаскували азбестове опудало.
На цьому місія Кларка була закінчена, можна було вже іти, але він не поспішав. Численні вдачі, що супроводили Кларка на кожному кроці, як йому здавалось, зробили його самовпевненим. Сидячи навпочіпки під тендером, потягуючи сигарету, затиснену в кулак, він відпочивав і милувався справою рук своїх. «Здорово придумав, собака! Використаю скибанівський спосіб, коли настане час забиратися звідси», вирішив він.
Покуривши, виліз на глухий бік, під високий бетонний мур, і, озираючись, стискаючи рукоятку автоматичного багатозарядного пістолета, нечутно ступаючи, вирушив у дорогу назад. Дощ все ще рясно кропив землю.
Жодна людина не зустрілася Кларкові до самої Степової вулиці. І позаду, за цілий квартал, нікого не було видно. Однак він вважав, що обережність навіть і тепер не завадить. Проминув Степову, звернув на Виноградну і, пройшовши її майже наскрізь, миттю зник на пустирі, зарослому високим бур'яном. Причаївшись біля цегляних руїн розваленого під час війни будинку, він напружено вдивлявся і прислухався, чи не йде хто по його слідах. Було тихо.