— Дякую за науку, Крапc! Блискуче це у вас виходить, І, маючи такі дані, ви досі не генерал?
Артур Крапc, набиваючи чужими грішми бумажник, сказав, ніби жартома:
— Я передам вам свій секрет, а ви мені свій — як стати генералом. Згода?
— Згода! — підхопив полковник.
Ця жартівлива розмова за картами, якій Артур Крапc того вечора не надав особливого значення, мала великі наслідки. Незабаром Артура Крапса викликали в столицю, і він одержав солідне призначення у той самий відділ військового міністерства, начальником якого був благоденствуючий полковник, знайомий Крапса по грі в карти. З того часу він раптом пішов угору. Через три роки Артур Крапc став полковником, а ще через два — одержав генеральські зірки і високу посаду. Потім він одружився з мільйонершою…
Зовні «Бізон» нічим не нагадував благородного американського бика. Начальник розвідцентра «Південь» був низький на зріст, коротконогий, веснянкуватий товстун. Більярдний кий, який він тримав біля ноги, був трохи не вдвічі вищий за нього. Гладкі плечі обтягувала біла сорочка із засуканими по лікті рукавами і товста, ручної в'язки безрукавка з австралійської вовни. Легкі еластичні підтяжки підтримували вузькі гладко-сірі штани. Якби Джон Файн не знав «Бізона», він нізащо не сказав би, що перед ним один із верховодів таємних справ, його можна було б прийняти за корабельного повара, німця за національністю, а не за всесильного генерала, чистокровного англосакса, предки якого прибули в Америку на історичному кораблі «Мейфлауер», що привіз з Англії перших переселенців. Волосся Артура Крапса, м'яке, рудувате, з золотим полиском, ледь-ледь кучерявилось. Очі маленькі. Повіки майже без він. Брови короткі, широкі, яскраворуді. І голос «Бізона» був зовсім не схожий на грізне ревіння жителя американських прерій. Тихий, навмисне приглушений голос людини, хворої на задишку.
— Хеллоу, Файн! — шеф не без зусилля підняв над головою коротку, важку руку, привітно посміхнувся: — Чи добре доїхали? Як ви себе почуваєте?
Джон Файн чудово розумів, що привітність шефа, його дружня посмішка означали лише те, що він прикидається, не більше. Машкара простоти і невимушеності, машкара «рівного серед рівних» рідко сходить з обличчя таких витончених акторів, яким був «Бізон».
— Хеллоу, шеф! — озвався Файн. — Дякую. Доїхав добре, а почуваю себе… почуваю, як ви розумієте і догадуєтесь, страшенно погано!
«Бізон» добродушно засміявся і вдарив києм по кулі. Мелькаючи чорними цифрами, костяна куля прокотилася по зеленому сукну і, вдарившись об іншу кулю, з тріском влетіла в лузу.
— Зіграємо партію? — спитав шеф.
Файл ненавидів «російський більярд», він стомився, йому хотілося сидіти біля каміна, простягнувши ноги до вогню, і, заплющивши очі, насолоджуватись єгипетською сигаретою. Але він вважав за краще приховати свої бажання.