— Ні, це виключено, — відповів Зубавін. — З розвідцентром мав зв'язок лише резидент. Він загинув. Як-то хто-небудь з агентів Дзюби і дізнався про провал Кларка, то в нього немає можливості повідомити про це своїх хазяїв. Після арешту Кларка не зафіксовано жодної спроби втечі за кордон. На протязі останніх тижнів у нашому районі не зафіксовано також роботи таємної радіостанції.
— А дипломатичні канали? Хіба який-небудь легальний іноземець, проїжджаючи через Явір у Будапешт або Прагу, в Белград або Відень, в Рим або Афіни, не міг приловчитися доставити «Бізону» шифровку, послану особливо завзятим явірським агентом?
— Ні, не міг, товаришу полковник. По-перше, такий завзятий агент рискував би і собою, і дипломатом. По-друге, простий агент не знає, куди і кому посилати шифровку.
— Йому підкажуть. Був би агент, а підкажчик і адреса знайдуться, Євгене Миколайовичу, майте на увазі: Крапc якомога довше не повинен знати, що трапилося з «Колумбусом». Пошліть йому з відповідною оказією «повідомлення» Кларка: боюся, мовляв, провалу, утік в тил, углиб країни. Буду пробиватися до іранського кордону. Чекайте, мовляв, і таке інше.
— Зрозумів, товаришу полковник.
— Тільки не перестарайтесь. Я відносно Кларка. Не розраховуйте на те, що це у вас великий козир. Обмежтесь тільки тим, що я порадив. Вийде — добре, не вийде — нічого не втратимо. Крапc — не дурень. Якщо вже він відчув, що «Колумбус» вийшов у тираж, то він виключив з гри все, що відомо Кларку.
— До речі, про Кларка. Невже він не знає про те, що в Яворі існують не тільки Дзюба і Скибан, але й інші агенти? — спитав Громада.
— Суттєве питання, товаришу генерал Під час слідства я затратив чимало часу і зусиль, щоб з'ясувати його. На жаль, нічого не добився. Кларк твердить, що він знав про існування в Яворі розгалуженої агентури, але не уточнив її особисто, бо, мовляв, вирішив з метою самоохорони обмежитись Дзюбою і Скибаном. Сподіваючись лише на себе, на свою виучку, спритність і документи Бєлограя, він діяв самостійно. Що ж, це правдоподібно.
Полковник Шатров перегорнув записну книжку, до якої протягом усієї наради часто заглядав.
— А що ж далі? Як саме буде розгортатися операція «Гірська весна»? — заклопотано спитав Шатров і нахмурився. — Не знаю. І не хочу, не маю права ворожити на кофейній гущі. Розвідцентр «Південь» і його шеф Крапc досить бувалі розвідники, щоб скласти такий ребус, який ми не змогли б розшифрувати умоглядно. Чи є у пас яка-небудь, хоча б тонесенька ниточка, з допомогою якої можна було б спробувати розмотати клубок «Гірської весни»?
Майор Зубавін зрозумів Шатрова.
— В Яворі, — сказав майор, — живе людина, яку ми підозрюємо як агента. Її прізвище Батура. Гнат Степанович Батура. Самотній старик. Напівсліпий. Жебрак. Стоїть перед протестантською церквою і на розі Кіровської й Ужгородської, напроти Будинку офіцерів і штабу авіаційного з'єднання.
— І давно він займає свій пост біля Будинку офіцерів?
— Місяців зо три.
— Має непоганий доход?
— Чималий. Майже всі офіцери, що проходять мимо, кидають йому в шапку срібло.
— Які ж у вас підстави підозрівати Батуру?
— В минулому Батура років двадцять підряд жив в Америці, в Австралії. Працював на шахтах майстром. Там, кажуть, під час пожежі зіпсував собі очі. Повернувся додому в тисяча дев'ятсот тридцять сьомому році. Ми встановили, що в нього на квартирі бував Дзюба.
— Все? — спитав Шатров. — А сама позиція Батури на розі Кіровської і Ужгородської, напроти Будинку офіцерів і штабу авіаз'єднання, не зацікавила вас?
— Цікавилися і цим. З того місця, де він стоїть, не видно жодного штабного вікна.
— А може, щось інше видно? Або чути? Перевірте! Якщо Батура — агент, то він недаремно стоїть напроти Будинку офіцерів і штабу льотчиків. Але це між іншим. Головне ж — не проґавте момент, коли він налагодить контакт через якого-небудь зв'язківця з розвідцентром «Південь». Оберіть для стеження за Батурою хорошого працівника, молодого, енергійного, кмітливого, коротко кажучи, такого, на якого ви могли б покластися, як на кам'яну гору. Є у вас такий?
— Є, товаришу полковник. Лейтенант Гойда.
— А, той самий? — усміхнувся Шатров. — От і добре. — Шатров подивився на годинник. — Ну, що ж, на цьому сьогодні закінчимо. Зберемося ще раз завтра. Не заперечуєте, товаришу генерал?
Глава третя
На другий день майор Зубавін раніше ніж звичайно встав з ліжка і приступив до роботи. Зайшовши до себе в кабінет, він зняв телефонну трубку, набрав номер оперативного чергового і наказав негайно викликати лейтенанта Гойду.