Гойда? Василь Гойда? Той самий, що розгадав сутність Кларка? Колишній пастушок, який видобував з своєї дудки мелодії «Верховино, світку ти наш», «Выходила на берег Катюша», «Каховку», «Інтернаціонал»? Колишній партизанський розвідник, який три роки повідомляв у штаб Баті найцінніші дані про каральні есесівські полки, про кількість воєнних ешелонів, що пройшли на Східний фронт? Знаменитий на все Закарпаття машиніст Василь Гойда? Так, це він. До органів державної безпеки прийшов кадровий робітник, доброволець-розвідник, безкорисливий захисник інтересів свого народу, який уміє ненавидіти ворога і перемагати його в боротьбі розумом, хитрістю, витримкою, терпінням, безстрашністю. Такого не підкупить найдосвідченіший ворог, не обдурить, не втягне в пастку, не залякає, не спокусить, не поселить в його чистому серці зневіри до чесних людей.
Як же паровозний машиніст Василь Гойда став лейтенантом держбезпеки?
Незабаром після викриття Кларка, який приховувався під машкарою демобілізованого Івана Бєлограя, Василя Гойду викликали до майора Зубавіна. Євген Миколайович, як завжди, зустрів його дружньою посмішкою, доброю, але разом з тим ледь-ледь іронічною, піддражнюючою.
— Ну, «Дудочник», усі свої цивільні пісні проспівав?
Василь одразу зрозумів, куди гне його партизанський друг і командир, але вирішив почекати, чи не помилився.
— На все життя вистачить мені цивільних пісень, Євгене Миколайовичу, — ухильно сказав він.
— Час тобі братися за військові, Васю! Гармати мовчать, але таємна війна не припиняється ні на мить. Ми, розвідники, і зараз воюємо…
Василь засміявся:
— Євгене Миколайовичу, переходьте прямо до справи.
— Здогадливий! Пропоную іти до нас на службу. Згоден?
— Що ви! Отак, відразу?
— В нашому ділі все так — рішуче і швидко!
— Не все, звичайно. І у вашому ділі трапляються малі швидкості… Ні, Євгене Миколайовичу, я повинен подумати, порадитись.
— Подумати, звичайно, можна, а от щодо поради… З ким же ти хочеш радитись? Хіба я не найкращий твій порадник у такій справі?
— Я збирався восени в технікум поступити. Два роки готувався, ви ж знаєте.
— Поступай, не заперечую. Хоч в інститут. Час у тебе буде.
— Навіщо ж мені тоді залізничний технікум?
— Як — навіщо? Щоб стати спеціалістом.
— Ага!.. Виходить, ви мене використаєте по залізничній лінії?
— І по цій і по іншій. Ти всюди будеш на місці.
Василь відкинувся на спинку дивана, замислився. Зубавін дивився на юнака, і його серце сповнювалося ніжністю до цього красивого верховинця, сина лісоруба, хороброго солдата і скромного трудівника.
— А що скаже райком? — спитав Василь.
— Райком прийняв мою пропозицію.
Василь з серйозним здивуванням поглянув на Зубавіна.
— То чому ж ви мені одразу де сказали?
Зубавін посміхнувся.
— Чекаю твого слова. Згоден чи не згоден?
Гойда схопився, приклав руку до козирка кашкета:
— Згоден, товаришу майор!
Через кілька днів він здав паровоз і замість форменого обмундирування залізничника одягнув звичайний цивільний костюм.
… Оперативний черговий розшукав Гойду.
Він з'явився до Зубавіна, ще не зовсім прокинувшись, з припухлими повіками, з вологим після вмивання і не зовсім до ладу зачесаним чубом, але з радісно-тривожним блиском в очах.
— Товаришу майор, лейтенант Гойда прибув за вашим наказом! — доповів він глухуватим голосом.
Зубавін мовчки розгорнув на столі план Явора, вістрям олівця доторкнувся до неширокої магістралі в північній частині міста:
— Яка це вулиця, товаришу лейтенант?
— Кіровська, — трохи здивовано відповів Гойда.
— Ти часто тут буваєш?
— Так, майже кожного дня.
— Отже, добре знаєш її?
— Та начебто непогано…
— Чим же характерна ця вулиця? Що тобі особливо запам'яталося?
— Там живе мій найкращий друг Олекса Сокач, машиніст паровоза. На Кіровській — прекрасний сквер і квітник, будинок колишнього жандармського управління угорських фашистів, особняки капіталістів, які втекли…
— Ще?
— На Кіровській — Будинок офіцерів, штаб льотчиків. Воєнторг…
— Все?
— По Кіровській дозволений тільки однобічний рух транспорту. Проїзди грузовиків заборонено. Тротуар вимощений кам'яними плитами. В сонячний» день на Кіровській особливо багато дитячих колясок… — не переводячи подиху, Гойда продовжував: — На перехресті Кіровської і Ужгородської, на розі, під каштаном, стоїть сліпий дід з шапкою в руках.