Персефона саме сиділа з ним, читала йому розділ з роману «Чорна жоржина», коли її урвав жахливий шум. Вона вийшла на балкон, де вже були працівники друкарні, які дивилися на чорну хмару, що нависла зі сходу на дві-три вулиці. Через півгодини теленовини інформували з місця вибуху: відомий журналіст, що отримав безліч погроз, якщо він продовжить писати свою щотижневу колонку, саме заводив двигун свого авто, коли спрацювала вибухівка, закладена під його «фольксваґен». Вибух розірвав його на шматки і вбив бакалійника, котрий стояв на протилежному боці вулиці під гроном бананів.
Період персонального нагляду закінчився, і хірург із переможним захватом констатував, що хворий повністю повернув свої фізичні та інтелектуальні можливості. Медсестра пішла, але Абдалла захотів лишитись у гостьовій кімнаті, що спровокувало чутки, наче він закохався в медсестру, тому що дружина не дбала про нього так, як слід було б у його стані. Пліткували, що вона була зайнята близнючками і тим, як відлучити їх від грудей.
Насправді ж вона рідко заходила в кімнату для гостей, де облаштувався тепер Абдалла, навіть удень. Минули тижні відтоді, як вона перестала відчиняти туди двері: вона посилала Флер передати йому важливі повідомлення, як-от про візит родичів або друзів, про запрошення на події, які не можна не прийняти, чи про необхідність надіслати вибачення на запрошення, від яких вони відмовились. У день, коли двоє інженерів, що спеціально прибули з Німеччини, завершили встановлювати новий цифровий друкарський верстат, Абдалла Карам вирішив устати з ліжка і спуститися на нижній поверх. Він попросив Персефону супроводжувати його на прийомі, який організовував майстер Аніс, і вона погодилася.
Він з’явився перед своїми працівниками вперше, разом зі своїм батьком, — знесилений, зі шрамом, що різко виділявся на обличчі, одягнений у коричневу чернечу рясу, підперезану на талії мотузкою і з відкинутим назад каптуром, у відкритих сандалях без шкарпеток. (Коли страх за життя Абдалли досяг кульмінації, коли доктор Гусн, випускник канадського університету Мак-Ґілла, особистий лікар короля Саудівської Аравії та численних шейхів і емірів Перської затоки, відомий своїми досягненнями в нейрохірургії та пошуком ефективного лікування від епілепсії, стояв збентежено перед його родиною та дружиною, справляючи враження людини, яка зовсім не розуміє, що діється з Абдаллою, і розповідав їм про американський підхід до визначення ймовірності виживання у відсотках, — саме в ту мить їх відвідала родичка матері Абдалли, сестра Бернадет з ордену Дитятка Ісуса, настоятелька монастиря Святого Сімейства в Бейруті. Вона запропонувала їм те, від чого дружина Лутфі Карама, набожна маронітка, ревна до всіх вимог благочестя ще змалечку, не змогла відмовитися: нехай вона заприсягне, що якщо її єдиний син знову стане на ноги і повернеться до звичайного життя, то впродовж місяця він носитиме рясу святого пустельника Антонія Великого.)
Його зустріли оплесками, подали заморожені солодощі й пахлаву, яку один з працівників того ранку привіз із Триполі. Інший співробітник прочитав вірш у жанрі заджаль, а одна з прибиральниць довго вітала його радісними пронизливими вигуками, бажаючи «панові Абдаллі» здоров’я та довголіття, і всі вітання змішалися з радістю від вдалого тестового запуску нового обладнання. Відповідальний за архіви відкрив пляшку дорогого шампанського, а один з дизайнерів повісив ікону Богородиці — Заступниці моряків на металевий корпус «Гайдельберґа», найсучаснішого цифрового друкарського верстата на Близькому Сході, який працював з п’ятьма кольорами, мав довжину 13 метрів і був розрахований на формат друкованих аркушів 63,78 х 47,24 дюйма. Він був оснащений металевими сходами й екранами для спостереження за роботою та регулюванням параметрів.