Персефоні не потрібні були бухгалтерські журнали, щоб помітити таке покращення справ. Вона бачила, що почалися ремонтні роботи в будівлі, а вони ж відкладалися ще з того часу, як друкарню перенесли сюди. Дорогу, яка вела від головної вулиці, забрукували й почали освітлювати вночі. Вона почула, як Абдалла говорив про відкриття рахунку для себе у швейцарських франках в одному з банків Женеви, і він також двічі літав у Париж під приводом роботи, характеру якої Персефона не знала.
Вранці вона говорила по телефону:
— Мамо, гроші течуть рікою місяцями, і я не знаю, звідки вони. Я хвилююся, я бачила привидів у друкарні, чую голоси, а вони найняли нового нічного сторожа, і він мені не подобається.
Теодора Серафідіс не знала, чи вірить її донька тому, що говорить. А Персефона в’їдливо розповідала про свекруху, яка приїхала одного дня так, наче в неї якась важлива невідкладна справа, витягла з сумки великий талісман у вигляді ока зі справжньої коштовної бірюзи з Ірану і повісила його над дверима друкарні як оберіг від заздрощів.
— Я, мов ті коти й собаки, передчуваю небезпеку до того, як вона станеться.
Мати побоювалася за Персефону через ці фантазії і радила їй молитися перед сном (знаючи, однак, що та цього не робитиме) чи перекладала відповідальність на її батька, який забивав їй голову детективами:
— Ти забрала всю «Чорну серію» у свій дім, правда?
— І відстежую та купую всі нові видання…
Серію телефонних дзвінків Персефона завершила розмовою з подругою, розповідаючи їй про високого хлопця, який прийшов одного разу до друкарні зі своїм зошитом.
— Пам’ятаєш Нубара, Саро? Він говорить просто як Нубар. Він став, як солдат, готовий до виконання обов’язку, перед Дудулем у його кабінеті і сказав, що вклав душу в цей зошит, так само як хтось говорить, що вклав фісташки в паперовий пакет. Нубар також не міг бути задоволений танцем, якщо не відчував, що вклав у нього душу.
І перш ніж перейти до обговорення інших справ, Сара запитала:
— Де ти знаходиш таких хлопців, Персо? Вигадуєш?
19
Справи друкарні йшли вгору, а Абдалла Карам відновив своє фізичне здоров’я. Спочатку він гуляв пішки важкою ходою, але з часом вона вирівнялась і стала впевненішою, а потім він перейшов до ранкового бігу по суботах разом зі своїм водієм по набережній Корніш у напрямку маяка. Він одягав кепку, щоб заховати лису ділянку на голові, де тільки починало відростати волосся. До нього повернувся апетит, і він смакував кнафе з сиром та магрибію з бараниною, яку скуштував за столом одного зі своїх друзів-мусульман. Він знову почав курити кубинські сигари «Sup Partagas» з келихом охолодженого порто погожими вечорами, гладячи Гоголя, собачку породи мальтійський бішон, якого Флер випроваджувала від близнючок Сабін та Ніколь, коли ті йшли спати.
У ньому змінилося ще дещо. Невгамовне жадання жіночих тіл цілковито поглинуло його. Він прокидався збуджений, що було незвично для нього, і не міг заспокоїтись, або ж це збудження будило його. Цю зміну відкрили в ньому працівниці друкарні, які заходили після його повернення до офісу. Він ще носив рясу святого Антонія Великого, а вони ніяковіли, не знаючи, як їм сидіти під палким поглядом його очей, що починали палати вогнем. Він роздивлявся їхні сідниці, витріщався на оголені плечі, смагляву шкіру та високі груди. Щоб відволіктися від справ друкарні, між спортивними ставками і техаським холдем-покером він шукав фото оголених чи напівоголених красунь у спокусливих позах, збільшував їх на екрані свого комп’ютера, обрізав так, що від них не залишалося нічого, крім стегон або пари червоних відкритих вуст, збільшував ще і жадібно розглядав картинки.