Але цього було недостатньо, він хотів повного «обстеження» вживу, а тому зателефонував одному своєму другові, відомому як експерт у цих питаннях, і попросив про послугу, яку чоловік радо погодився надати. Оскільки світ тісний, а Бейрут іще тісніший, друг звернувся з цією справою до власника клубу «Лос Латинос», свого провідника у світ жінок. Він підкреслив, що потрібно вибрати найгарячішу в ліжку серед дівчат, і Айюб провів його до смаглявки з зеленими очима, яка, представляючись, сказала, що її батько — марокканець, а мати — іранка. Айюб знав, що тут клієнти готові платити вдвічі більше за дівчат своєї раси, і щодо цього мав переконливе пояснення-теорію, яка мала стосунок до інцесту.
Якби друг-посередник почув натяки, що власник «Друкарні братів Карамів» став імпотентом після того, як постраждав від вибуху, він би відповів, що в тихій воді водяться чорти. Він заплатив за Абдаллу, а на Айюба виписав чек за дівчину. Він хотів, щоб Абдалла відчув задоволення просто так, не будучи винним щось за це, хоча б на перший раз, і це було своєрідним «подарунком» другові після того, як він видужав від ран.
Його попросили не чекати у вестибюлі готелю, що виходив до моря, а одразу піднятися до кімнати, де за кілька хвилин його зустріла дівчина. Абдалла досяг піку насолоди уже в першу хвилину, коли торкнувся тіла жінки, яка заспокоїла його, говорячи на єгипетському діалекті, що явно суперечило сказаному про її походження. Він подумав, що пообіцяли йому одну дівчину, а прислали іншу. Вона сказала, що таке трапляється з багатьма чоловіками. Абдалла встав, щоб піти в душ, помитись і повернутися з новими силами, ще рішучішим. Цього разу все тривало довго, і Айюб повідомив другові, що дівчина голосно сміється, коли говорить про Абдаллу, і каже, що цей гладкий коротун «міцніший» за них усіх і не має потреби в жодній стимуляції, і якби вона хотіла отримати задоволення десь поза роботою, то серед усіх клієнтів обрала б його.
Але поведінка чоловіка з глибоким шрамом на щоці, якого водій чекав під дверима готелю весь час, поки той був на тринадцятому поверсі, була неочікуваною щодо дівчат. Як тільки він почав часто усамітнюватися з дівчиною багатьох національностей та діалектів і вона до нього звикла й почала розповідати йому, як пройшла на телевізійну передачу талантів і агент запросив її в Бейрут виступити на пісенно-танцювальному вечорі з нагоди Нового року; як вона привернула до себе багато уваги, і їй запропонували залишитися там у маленькій умебльованій квартирі за таку суму, що вона не змогла відмовитися, бо посилала гроші хворій на шистосомоз матері та молодшій сестрі, — він одразу став думати, що потрібно пошукати іншу дівчину. Він виявив: якщо партнерка по ліжку жаліється на те, що занедужала, потребує чогось або навіть має менcтруацію, цього достатньо, щоб його бажання почало згасати. Він хотів, щоб його коханка була досконалою і мала бездоганне тіло, яке б служило тільки для його втіхи та задоволення, — чисте, завжди готове, гармонійне. І його зовсім не бентежило віддавати дівчині оплату готівкою прямо в руки перед тим, як вона піде з номера про людське око трохи раніше за нього. Він хотів платити їм напряму: відчував, що бажання дівчини отримати гроші збуджує його жагу до неї. Що більше він практикував це своє захоплення, то більш специфічними ставали його вимоги до дівчат, й інколи Айюб не знав, як задовольнити цього щедрого клієнта, найщедрішого поміж усіх. Айюб знав, хто такий Абдалла, але вдавав, що не відає. Його чіткі вимоги приходили до Айюба через друга-посередника в смс-повідомленнях: так, одного разу він хотів отримати дівчину, яка не говорила жодною з поширених у Бейруті мов — ні арабською, ні французькою, ні англійською, — і Айюб подумав, що він хоче цього, щоб приховати свою таємницю. Проте він так і не зрозумів, навіщо іншим разом він просив дівчину в панчохах у сітку, чи старшу за тридцять років, чи чорношкіру африканку, якщо така є.
Натомість Абдалла Карам уникав усіх рис, що нагадували йому дружину: блакитних очей, світлого короткого волосся та м’якої білої шкіри. Він не розпитував її про попередні любовні стосунки, але спостерігав за її поведінкою, як це сталося під час вечері випускників його школи, коли вона раз по раз піднімала келих з одним із його друзів, а потім підвелася з місця, щоб пошепотітися з ним, після чого вони голосно розсміялись. Або як тоді на грі в скрабл, коли вона вибрала сісти коло єдиного чоловіка в компанії, крім нього. Чи в друкарні з цим молодим коректором, який стежить за кожним її рухом, а вона обмінюється з ним поглядами. Коли секретарка Абдалли сказала йому, що коректор питав про нього, він викликав Фаріда Абу Шаара до себе в кабінет і запитав, чого той хотів. Фарід зімпровізував у поясненні того, чим думав зайнятися відтоді, як його рукопис зник уночі і з’явився надрукований іншої ночі: