Коли Лутфі Карам зустрів Фаріда Абу Шаара самого в друкарні після першого обшуку поліції, розгубленого після повернення з Головного управління внутрішньої безпеки, він подумав, що Фарід також із цього роду, з тих мешканців селища, які ще працювали в друкарні, — велемовний селянин, що сипле словами вищими й вишуканішими, ніж насправді є його статус. Йому розповіли, що слідчі забрали Фарідову книгу під час другого обшуку просто в нього з-під носа після суперечки, а потім пішли. Лутфі не здавався здивованим, навпаки, на його обличчі з’явилася глузлива посмішка, і він повернувся пошукати Аніса аль-Хальвані.
24
Який блакитний демон зачаївся в письмі Фаріда Абу Шаара? Його зошит був украдений вночі і повернувся до нього в кращій подобі іншої ночі, а тепер його конфіскував нідерландський слідчий у цивільному посеред білого дня. На наступний день він сказав своїй матері не чекати на нього і не хвилюватися, бо він вирішив затриматись у друкарні допізна.
Усі пішли, залишилися тільки Фарід та нічний сторож, який зайшов переконатись, що в друкарні нікого немає. Він був у спортивному взутті і з’явився несподівано й беззвучно. Його звали Абу Алі.
— Мені ніхто не сказав, що ти залишишся працювати вночі!
Фарід не звернув на нього уваги, і тоді сторож попросив, щоб Фарід причинив за собою великі двері, коли піде: вони замикались автоматично. Абу Алі жив сам у своїй маленькій квартирці по сусідству з друкарнею і проводив ночі за телевізором.
Фарід увімкнув лампу на своєму письмовому столі. Навколо не було нікого, крім чорно-білого портрета засновника друкарні з підкрученими вусами, що дивився прямо на нього, як і завжди вдень. Фарід сидів навпроти портрета з першого дня, як прийшов сюди. Він відкрив телефонний довідник і поринув у роботу з того місця, на якому зупинився, — на прізвищах родин в алфавітному порядку. Помилок було небагато, але він наполегливо вчитувався в кожне слово, а навколо гучнішими ставали знавісніле дзижчання комарів та шум вентиляторів, тоді як вуличний гамір поступово затихав. Він проглядав безкінечні стовпчики імен, а коли підняв голову, не помітив нічого незвичайного, що б порушило звичну атмосферу цього місця. Він вишукував помилки, доки його очі втомились і він задрімав із червоною ручкою в руці, опустивши підборіддя на груди. Він умів спати сидячи: це траплялося з ним, коли його зборювала дрімота після ситного обіду. Він не знав, скільки проспав, коли його різко збудив звук, схожий на удар музичних тарілок у величезному соборі. Не було зрозуміло, чи цей звук пролунав у друкарні, чи десь глибоко в ньому самому, і йому на мить здалося, що станеться те, чого він чекав.
Він сів зручніше, прислухався, але нічого не почув, крім музики нічного кварталу, тож повернувся до довідника, маючи намір залишитися тут до світанку. Він блукав серед ліванських прізвищ, аж доки не заснув знову, підперши щоку рукою і поринувши в сон; тоді його лікоть зісковзнув під вагою голови, і він ударився обличчям об стіл. Фарід скрикнув від болю, який не дав йому більше заснути, аж поки о першій ночі не закінчилися всі прізвища, що починалися на літеру ра. Він не взявся за нову літеру, вирішивши, що тут уже діла не буде, і подумував зібрати папери й піти додому. Він був утомлений, біль минув, і до нього знову прийшов сон, але цього разу він задрімав більш елегантно. Він підпирав підборіддя кулаком лівої руки, тримаючи обличчя прямо і затиснувши ручку між великим та вказівним пальцями правої руки, що лежала на сторінках телефонного довідника перед ним.
Так його застала Персефона. Вона відчинила двері кухні, сполученої з друкарнею, коли вийшла на балкон і вперше за багато місяців відчула прохолоду повітря. Вона спустилася на кілька сходинок у свою безсонну ніч, і перед нею з’явився власник рукопису в замисленій позі, наче той, хто занотовує уявні образи, що приходять один за одним. Здавалося, він, вигнувши брови, прислухається до голосу, що промовляє до нього, і ретельно все записує. Вона не припускала, що він спить, коли побачила його, бо він сидів випростано, як завжди. Вона підійшла навшпиньках до кола світла, яке оточувало його ореолом, і чекала, що він помітить її присутність у будь-яку мить. Він не ворухнувся, тоді вона підійшла ще ближче й побачила: його очі заплющені, він спить. Персефона довго дивилася на його вуста й широкі плечі, аж розбудила його врешті оцим довгим поглядом. Він побачив її і глибоко видихнув, а вона піднесла палець до губ, просячи його мовчати, наче якщо він вимовить хоча б слово, то розбудить нічного сторожа або зіпсує цю зустріч.