Він прокинувся, поправив краватку і повільно встав, взявшись за ґудзик піджака і повагавшись, чи потрібно його застебнути перед тим, як обійти навколо столу. Він не зводив з неї очей, незмигно тримаючи на ній той особливий погляд, з яким народився, ніби якщо він відведе його хоч на секунду, то цей зв’язок між ними обірветься, вони прокинуться і чарівність миті зникне. Він простягнув руку, вимкнув лампу не дивлячись, і зала поринула в пітьму. Він обійняв її, і вона припала до нього й заплющила очі. Вона пахла сном. Вони довго обіймались у темряві, не чуючи нічого, крім власного дихання. Він не цілував її, а вона не цілувала його. Вони просто стояли, наче уві сні, доки звук сигналізації авто надворі не розвіяв це. Тоді Фарід нахилився, щоб підняти її. Персефона спробувала опиратись, але він був рішучий і наполегливий, і вона скорилася його силі та обвила руками його шию. Він поніс її до друкарської машини «Гайдельберґ XL 162».
Він прагнув досягти цієї мети, нехай це і трапилося посеред ночі. Це був його сон наяву відтоді, як він зустрів її в кабінеті її чоловіка у той день, коли прийшов до друкарні вперше, і він не міг не прокручувати його в думках. Він перебирав у голові різні місця, де б вони могли бути разом: готель Айюба, його спальню вдома у Форн аш-Шеббаку, коли матері не буде, навіть дім їхньої родини в селі високо в горах, попри малоймовірність цієї події. Він також припустив, що вони могли б зустрітися тут, між машинами, і звернув увагу на диван, на якому відпочивали оператори після довгого стояння біля верстата.
За стінками величезної машини було приховане затишне місце, куди він і ніс її, намагаючись угамувати своє тремтіння від збудження, бо здійснювалася його мрія — зустріч їхніх тіл. Персефона міцно пригорталася до нього. Він хотів би, щоб прохід між друкарськими машинами не був таким вузьким, і тоді він би закружляв із нею на руках у танці перед тим, як обережно опустити її на диван. Наче сп’яніла, вона лягла на диван і притягла Фаріда до себе. Його сильні руки підняли її лице до його обличчя, і він почав вкривати її шию поцілунками. Вони неначе були у стані напівпритомності, десь поміж сном і реальністю, і обіймалися палко й ніжно водночас. Тільки шепіт і поцілунки. Між зітханнями Фарід зняв з неї нічну сорочку і посадив до себе на коліна. Вони й самі не могли визначити, скільки часу провели, обіймаючись, розпалені близькістю оголених тіл.
Припинила все Персефона. Несподівано вона поклала долоні на груди Фаріда, відштовхуючи його від себе, висковзнула з його обіймів і випросталася, наче щойно збагнула, де вона і що робить. Вона роззирнулася навколо, щоб переконатися, що в друкарні нікого немає, і вдягла сорочку. Фарід так і сидів на дивані виснажений і вражений тим, що сталося з ними, а вона навшпиньках пробігла до його столу, щоб узути свої капці, і знову промайнула повз нього, тікаючи. Вона приклала руку до рота і говорила французькою, наче марила, щось про це місце і його запах.
Він, як завжди, не зрозумів її. Намагався перепитати, але вона втекла, піднявшись кам’яними сходами.
Фарід зібрався з силами і підвівся, щоб повернутися до столу, де зупинився на кілька хвилин, згадуючи, як він сидів тут, коли вона раптом з’явилася перед його очима. Він залишив телефонний довідник відкритим там, де закінчив редагувати, вийшов і зачинив за собою двері. Повітря було прохолодне, ранковий заклик на молитву ледь чутно долинав з радіо в кімнаті сторожа, котрий, як виявилося пізніше, не спав, а стояв перед вікном і чекав, коли коректор піде. Фарід подивився вгору, на вікно, і рушив до будинку матері пішки. Він весело насвистував, а ранкове світло починало заливати вулиці Бейрута. Він купався в радості, вдихаючи жіночий запах, який залишався на його одязі, і повторював їхні імена, мов заклинання: «Фарід, Персефона». Він не любив своє ім’я, звичайне, навіть простецьке. Якщо він одружиться і в нього народиться син, він назве його Адоніс, адже немає нічого правдивішого за міфи. Місто потихеньку прокидалось, і, проходячи повз Французький медичний коледж, він наспівував уривок із заджалю, який знав напам’ять, перша строфа звучала так:
Насолодися мною, о поете,
Це мій почувши голос, навчився соловей співати…