Попри це все родина Карамів вірила, що пережила війну з мінімальними втратами, — аж тут вибухнув артилерійський снаряд. Можливо, це був один із десяти снарядів, випущених у небо напередодні укладення остаточного мирного договору, який розподіляв владу між конфесіями. Цей снаряд вибухнув уночі в друкарні, почалася пожежа, але сусіди зуміли стримати й загасити вогонь, боячись, що він пошириться і на їхні будинки. Війна закінчилася тим, що сім друкарень у Бейруті та околицях були зруйновані, дванадцять — розграбовані, і ще приблизно стільки ж — закриті, бо більша частина їхніх машин та обладнання застаріла, а власники не могли дозволити собі обновити їх. На ринок друку прийшли нові люди, так само як у політичні центри проникли військові лідери, що потіснили старих діячів. «Друкарня братів Карамів, з 1908 р.» була однією з небагатьох, яким вдалося вижити.
26
Йоопу Ван де Клерку не знадобилося нічого, крім мікроскопа з криміналістичної лабораторії Генерального управління внутрішньої безпеки та ще рідини фіолетового кольору, дві краплі якої він капнув на клаптик паперу, щоб пересвідчитись у тому, що він і так знав. Він знайшов папір, який шукав і який повністю збігався з підробленими зразками.
Він написав звіт у двох примірниках. Один подав до Генерального прокурора Лівану, а другий надіслав електронною поштою в Інтерпол і став чекати в холі готелю «Ле Ґабріель» інструкцій з Ліона. Він спостерігав за рухом пожильців та перехожих на вулиці з-за вікна. Ось огрядний чоловік у білому довгому одязі та арабській куфії заходить поперед своєї дружини у чорному нікабі в карусельні двері і голосно говорить до неї, навіть не обертаючись. Чоловік сорока років у чорному ковбойському капелюсі втиснувся в шкіряне крісло перед своїм тоненьким комп’ютером «Apple». Хлопець вигулює величезного пса, який налякав двох молодих монахинь, і вони заспішили в протилежний бік.
Потім він перейшов до розглядання сторінок, які надрукував майстер Аніс аль-Хальвані за допомогою інструментів свого дідуся Абдельхаміда, поступаючись бажанню та примсі пані Персефони Мелькі. Те, що Йооп вважав орнаментом на обкладинці, було насправді назвою збірки: одне-єдине слово посередині першої сторінки «аль-Кітаб», або ж «Книга», як врешті вирішив назвати її Фарід Абу Шаар і як написав каліграф Омар аль-Базарбаші на окремому аркуші: це був трикутник, для якого він використав літеру аліф (ا) як одну сторону, спинку літери каф (ك) як другу сторону, а літеру ба (ب) як основу. Решту елементів він розмістив у цьому наметі: літери лям (ل) і та (ت), а ще крапку літери ба (ب), яка зависла над її горизонтальним «тілом», і дві крапки літери та (ت), що плавали в самому трикутнику. Не забув і про діакритичні знаки: кясру для літери каф (كِ), фатху для та (تَ) і сукун (ْ), розсіяні по сторінці.
Ім’я ж автора було написане плавним почерком і оздоблене рослинним орнаментом з легким ефектом затінення. Щоб відвести увагу від завдання, що його з такою ретельністю виконував майстер Аніс, він також попросив аль-Базарбаші написати почерком «сулюс» усередині рамки чотири слова: «обман», «кохання», «Бейрут», «книга». Кожне слово мало бути написане на окремому аркуші А4. Він також попрохав його написати дрібним шрифтом «куфі» список імен працівників «Друкарні братів Карамів», подавши в ньому ім’я самого аль-Базарбаші, його ім’я, Аніса аль-Хальвані, та ім’я коректора Фаріда Абу Шаара. Каліграф звик до таких прохань з дня свого приходу до друкарні, тож навіть не запитав, для чого вони потрібні.
Йооп Ван де Клерк не звернув уваги, коли розгорнув сторінки, в який бік читаються рядки, написані мовою, літери якої він розглядав. Його голова обважніла від трьох келихів білого ліванського вина, які він випив за обідом, тож він не одразу збагнув, що букви, якими починається параграф, постійно розташовані справа, і тільки тоді почав гортати сторінки в цьому напрямку. Його погляд зупинявся на цих візерунках, на літері ‘айн (ع), закрученій так, що вона нагадувала чашу Асклепія, навколо якої обвилася змія, як це часто зображують на дверях аптек. На літеру фа (ف), що витягнулася на своїй «спинці», напіводаліска-напіврусалка з хвостом, заквітчаним фіалками та листочками навколо. На літеру джім (ج), яка витягнула свою «ніжку» догори, розгалужуючись, наче павук, і утворюючи ієрогліфічний символ, який важко розгадати.