Складність друку полягала не у створенні цифрового зображення, а в тому, щоб ввести елементи захисту в аркуші банкнот і надрукувати їх одночасно з обох боків. Багато спроб пішло на те, щоб досягти поступового покращення і нарешті дійти до вирішальної ночі, яку Лутфі, Аніс та Хусейн провели, критично порівнюючи зразки. Вони десятки разів підносили аркуші до світла, щоб упевнитися, що водяна лінія на місці, нахвалюючи її точність, а також перевіряючи підпис голови Центрального європейського банку на купюрах, вигаданий номер серії, карту Європи й магнітну стрічку.
Підготовка до організації проєкту закінчилась, і почалося те, що називають Липнева війна: численні повітряні атаки ізраїльських літаків, удари ракетами в усіх напрямках, сотні вбитих, зруйнування мостів. Десятки тисяч людей мусили покинути свої домівки, контроль держави над подіями ослаб, і перша партія фальшивих фінських євро вирушила у світ з бейрутського порту, поки очікувалося відкриття аеропорту восени. Тоді вербували підставних мандрівників, які б везли валізи до Африки й відправляли їх звідти морем чи небом, щоб продати досвідченим дистриб’юторам. Дохід розподіляли так: чверть — друкарні Карамів, ще чверть — родині ас-Садіка, а половина — прихованій стороні, яка забезпечувала перевезення, розповсюдження й перетворення виручки на справжню валюту.
28
Мати розбудила Фаріда по обіді. Він не пішов на місце свого злочину. Усі б помітили, що він сидить за своїм столом обличчям до кам’яних сходів, чекаючи, коли Персефона спуститься в друкарню. Він хотів поговорити з нею. Голосно вимовити її ім’я. Він ніяк не зміг би розповісти про неї своїй матері, яка радила йому щоразу, коли він згадував про жінок, одружитися замість «тинятися тут і там», тож із першими сутінками він подався до «Лос Латинос».
Радіо в таксі передавало новини про збройні зіткнення поблизу Арабського університету в Бейруті. Водій змагався з диктором, перекрикуючи його і з гіркотою засуджуючи становище, в якому опинилася країна. З передачі Фарід уловив тільки звуки важких пострілів, після яких голос диктора різко переривався. Тоді водій був упевнений, що це бойова куля змусила замовкнути кореспондента на місці подій, можливо, навіть уразила його на смерть. Фарід вийшов з таксі, а водій усе чекав, коли відновиться радіомовлення з вулиць, охоплених сутичками.
Зайшовши в клуб, Фарід одразу попросив Васіма, бармена, про маскулінність якого ходила слава, дати йому сигару. Він затягнувся нею з азартом новачка, який тільки починає поціновувати куріння. Айюб не забарився, і Фарід посадив його перед собою, взяв за руку, не даючи відволіктися на клуб, який скоро мав відкритися, навіть не даючи відповісти на телефонний дзвінок. Здавалось, очі Фаріда танцювали, коли він сказав другові, що в нього немає нікого, хто б його вислухав, крім Айюба, і він просто вибухне, якщо не розповість.
— Що з тобою сталося?
— Жінка.
— Що, і в тебе теж?
— Такої ночі в мене ніколи не було…
І він, зазвичай небагатослівний і меланхолійний, швидко й емоційно почав говорити до друга, наче хтось слухав його і записував сказане ним у вічну книгу красномовства. Кохання зробило його щедрим на слова; спочатку епітетами і навіть жестами він намагався передати, що з ним відбулося минулої ночі. Потім йому забракло словесного опису, і він рухами пальців окреслив у повітрі чарівливий жіночий силует, але й цього було замало, і він дістав червону ручку для коректури. Айюб подумав, що зараз його друг почне малювати свою кохану на папері, але Фарід стишив голос, що тремтів від почуттів, ніби довіряючи таємницю. На меню, що лежало перед ним, він накреслив план друкарні, дорогу, яка вела до неї, жакаранди та сходи між поверхами. Він відмітив місце, де, на його думку, вони зустрілись і між ними відбулося те, на що Фарід тільки натякнув порухом руки й ніжною усмішкою. Він пригадував цю подію і боявся, що вона більше не повториться. Він розповідав Айюбу про темряву, звуки, телефонний довідник, її несподівану появу — наче вона прийшла з його сну, білошкіра й тендітна… Тоді завагався на мить і сказав, що вона схожа на втрачену книгу, на що Айюб розсміявся, але Фарід продовжив говорити, не звернувши на це уваги.
Глибоко дихаючи та заплющивши очі, він згадував її запах, відчував її смак на вустах і язику. Йому забракло слів, щоб описати її ніжну шкіру, і він тільки натхненно погладив правою долонею ліву. Після цього всього, що здавалося лише вступом, Фарід розкрив руки, широко розплющив очі й сказав, знов урочистим тоном: