29
Між Абдаллою та Персефоною все зійшло нанівець від самого початку, під час тижня музики на Дунаї — цю ріку вони обрали для свого медового місяця. Персефона спланувала всі деталі разом з туристичним агентством. У понеділок, у їхню першу шлюбну ніч у готелі «Коринтія» у Будапешті, Абдалла поводився недоладно: наполіг вимкнути все світло й закрити штори, а потім у нього почалася болюча судома в плечі, і він відвернувся. У вівторок настрій Персефони трохи покращився на концерті симфонічного оркестру, який виконував сонату Бели Бартока і вальс «Ранкове листя» Йоганна Штрауса в Будайській фортеці. У той вечір Абдалла спробував дати їй компенсацію, хекаючи і подвоюючи старання в ліжку, але наступного дня, коли вони повернулися з концерту Дворжака у філармонії в Братиславі, Абдалла з порога заявив, що йому необхідно поспати. У четвер він без жодного задоволення супроводжував дружину на «Весілля Фігаро» у віденській опері й покинув її, коли вони повернулися: вона сама піднялася в номер готелю, а він сів у зручне шкіряне крісло у фоє порозгадувати кросворди, складені Мішелем Лакло для французької газети «Le Figaro», кілька номерів якого в нього було з собою. Він не став її будити, коли зайшов у номер уже після півночі. Персефона відчула, що він прийшов, але воліла вдати, ніби спить, щоб знову не зіткнутися з його апатією в ліжку. У неділю вранці вона сама пішла послухати «Урочисту месу» Бетховена, і там, коли вона вдивлялася в обличчя вродливих чоловіків, які благоговійно слухали службу в Зальцбурзькому соборі, вона переконалася, що її шлюб з Абдаллою — не найкраще з того, що траплялося з нею в житті. Вони повернулися в понеділок до Бейрута в поважній мовчанці.
Звістка про її вагітність трохи пожвавила його запал, він почав по-батьківськи обіймати її, тримати за руку і торкатися її волосся, навіть на людях. Але коли в неї почав більшати живіт, а лікар повідомив, що вона чекає близнят, Абдалла знову віддалився від неї, то кажучи, що застудився і не хоче її заразити, то що клопоти в друкарні та борги геть знесилили його. Вона поверталася до нього спиною, повністю поринувши в турботи вагітності на цілі місяці, але потім той вибух поставив її перед імовірністю, що Абдалла помре, — це явно читалось у перші два дні на обличчях лікарів та медсестер. Вона все ще тривожилася, навіть коли з’явилася надія на його одужання: Абдалла залишався в комі, тільки слабка ниточка пов’язувала його з життям, доки він нарешті не пішов на поправку і його не перевезли додому, в кімнату для гостей.
Лікар сказав, що спокійний за його одужання, але попросив його дружину перевірити Абдаллу «в ліжку», як він це назвав. Вона нишком увійшла до його кімнати вночі, коли її охопило безсоння. Він легенько хропів, поринувши в глибокий сон. Тоді вона повільно прослизнула в його постіль і тихенько наблизилася до нього, торкнувшись зі спини. Абдалла поворухнувся, коли вона спробувала обійняти його, а тоді схопився, наче його вжалила змія, і почав викрикувати вві сні нерозбірливі слова. Коли він прокинувся і зрозумів, що відбувається, то сів на ліжку й відвернувся від неї, соромлячись своєї реакції.
Вона вийшла з кімнати і стала бранкою його ран, спотвореного обличчя, відкритого поранення на голові, його плеча, нашпигованого залізом. Вона вважала, що він соромиться своєї зовнішності і через це не підходить до неї, а лише роздивляється здалеку. Вона бачила його в дзеркалі. Коли вони опинялися вдвох у домі, вона помічала його в одному з дзеркал, які розвісила всюди: він дивився на неї з сумішшю цікавості і бажання, так, наче він не знав її, а вона не знала його і наче її присутність тут його дивувала. Він знаходив її, коли вона, напівоголена, розчісувала волосся, і проходив у неї за спиною чи то випадково, чи то навмисно. Вона точно знала, що він прочиняє двері її спальні кожного ранку на маленьку щілину, перед тим як спуститись у свій кабінет, і дивиться на неї в ліжку, зморену ранковим сном. Потім він встановив камери спостереження в друкарні й наполіг на ще одній у вітальні з тим, щоб, як він сказав, мати змогу викрити крадіжку або її спробу. Персефона накривала камеру чорною ганчіркою, а Абдалла її прибирав. Коли вона виходила зі своєї кімнати в прозорій нічній сорочці з відкритими плечима, то не знала, чи дивитися на камеру, чи вдавати, що її немає.