«Друкарня братів Карамів» розташовувалася понад двадцять років по сусідству зі «Школою мудрості», для якої вона друкувала навчальні матеріали, серії книжок, учнівські табелі та відомий літературний журнал, що носив ім’я школи. Місто процвітало, тож процвітала й друкарня, і єдине, що затьмарювало успіх, — це конфлікт між двома онуками Фуада, який так і не вдалося згасити після передчасної смерті їхнього батька. Брати, молодики, не змогли перетворити сімейну справу на комерційне підприємство за законом «що твоє — тобі, що моє — мені», тож коли друзі-адвокати запропонували їм відкрити компанію з обмеженою відповідальністю і запросити двох представників з Бейрута від маронітів та інших християнських конфесій, щоб розв’язати їхню суперечку, прірва між ними вже розрослася до відкритого обміну звинуваченнями. Молодший брат обзивав старшого, Лутфі, жмикрутом, що розставляє пастки, і молив Бога не потурати його жадібності. Старший брат відмовляв молодшому в будь-яких здібностях після того, як той припустився кількох помилок у роботі, що дорого обійшлися друкарні. Усе це відбувалося не без допомоги їхніх дружин з різними проявами вигаданих ревнощів, доки врешті молодший брат не погодився покинути друкарню.
Плачучи від гніву, він продав свою частку за велику суму, намагаючись таким чином компенсувати біль від розриву, який навіть змусив його радитися з адвокатом щодо позову про зміну прізвища. Старший брат узяв кредит, щоб викупити частку молодшого, а той наполіг на продажі своєї частки будинку матері та магазинів, які вона залишила їм у спадок на ринку Нурійя. Він прийшов на похорон матері, як чужий, не сів за поминальний обід із сім’єю свого брата, яка доглядала стару жінку в її останні дні, і пішов, як тільки черга з охочих висловити співчуття почала розходитися. Його дружина надіслала вінок, перепрошуючи за свою відсутність, адже ось-ось мали настати пологи: вона народила дівчинку на наступний день після смерті свекрухи. Віддалившись, брат намагався заснувати власну друкарню, щоб довести свою першість, але батько дружини переконав його працювати з ним у сталевій індустрії, де він непогано заробляв, і продовжити цей бізнес.
Лутфі ж керував друкарнею сам і заохочував свого сина Абдаллу здобути спеціальність в управлінні бізнесом. Він також орендував на північному заході просторий ангар у кварталі Жумейзе, де завдяки своїй кмітливості непогано співіснував з різними силовими структурами під час війни. Коли трапився обвал ліванської валюти, його власні борги в банках, а також ті, яких він набув у процесі залагодження конфлікту з братом, перетворилися на символічну суму, яку він легко зміг виплатити. Останнім його рішенням стало перенесення друкарні до будинку, успадкованого від матері, і передача її синові Абдаллі, Дудулю, що одружився з дівчиною, яка, на думку Лутфі, краще б була трохи менш вродливою. Він продовжував навідуватись у друкарню разом зі своїм ціпком і своєю гострою проникливістю, нудьгуючи через те, що йому нічим зайнятися цілими днями, окрім тих кількох годин, коли він грав у карти в клубі по обіді.
Ось так вищий таємний промисел, неначе інженер з невідомими намірами і з величезним циркулем у руці, креслив долю друкарні братів Карамів упродовж десятиліть, коли військові кораблі обстрілювали Бейрут з моря, а артилерія — з гір; коли місто потерпало від армій, що захоплювали його й чинили сваволю, від повітряних атак та вогню революцій, що мали власні цілі, від зведення барикад у протилежних напрямках; коли тут пізнавалися розкіш, радість життя, ліниве байдикування днів над морем та гамір ночей, що покривали всіх: бідних, знаменитих, танцівниць і шпигунів. Друкарня вписалася в коло з радіусом від центра, яким була церква святого Йосифа, заступника єзуїтських отців. Вона прилаштувалася під цим високим склепінням, оточеним бузковими квітучими жакарандами, і саме туди прийшов Фарід Халім Абу Шаар, гарячково й відчайдушно прагнучи видати свою книгу, а його безробіття і матеріальна нужда разом із зацікавленим поглядом жіночих чистих блакитних очей виявилися достатніми, аби він пристав до друкарні і став незрівнянним коректором арабських текстів.