Він видалив усі збережені записи з восьми камер і вирішив попросити електрика на наступний день у друкарні демонтувати систему відеоспостереження повністю й покласти камери на склад. Він поговорить з батьком про цього коректора. Шкода буде його звільняти, адже всі бачили, що той бездоганно виконував роботу і ніколи не мав навіть найдрібнішого зауваження, але завтра ж Абдалла почне шукати йому заміну. Може, він її вже знайшов: кілька днів тому приходив один студент, який сказав, що має диплом з арабської мови з відзнакою, і запропонував свої послуги. Він не сподобався Абдаллі, бо весь час моргав і балакав без упину. Студент сказав, хоч його і не питали, що, на відміну від інших, знає, як працювати з комп’ютером, наче натякав на Фаріда Абу Шаара. Але, можливо, колись доведеться до нього звернутися, тому Абдалла записав його номер.
Абдалла заховав флешку в надійному місці і відтягнув підтяжки вперед великими пальцями. Перед його очима знову з’явилася Персефона, як він бачив її за обідом, — уперше за багато часу в тому вигляді, який йому подобається в жінках: зваблива у своїй червоній сукні та чорному шарфі.
Увечері він прийняв душ, використав легкий одеколон, почекав, прислухаючись, доки вона зайде до своєї кімнати і засне, а потім вийшов зі своєї спальні до вітальні й трохи відчинив двері в її кімнату. Вона не ворухнулася, тож він зайшов усередину і рушив до її ліжка. Він був збуджений, а серце калатало в грудях сильніше, ніж зазвичай, ніби він уперше має торкнутися жінки.
33
Фарід Абу Шаар повернувся наступного дня, кинув погляд на вікно Персефони і пройшов повз кабінет Абдалли, не зупинившись і не обернувшись. Він не боявся протистояння і був готовий прийняти будь-яке покарання, чекаючи сварки та звинувачень, на які в нього не було відповідей. Усі почують крик, і його таємницю буде розкрито. Він відчував, що йому залишилося працювати в друкарні лічені дні. Любителька цитат написала на своїй зеленій дошці вираз, не вказавши автора: «Кохання — це полювання з висоти», і обернулася в його бік, коли він увійшов. Йому здавалося, що вона дивиться на нього і знає, що відбулося. Він також чекав великої сутички зі старим чоловіком із ціпком, який завжди пхав свого носа в чужі справи. Але він не очікував, що прийдуть двоє офіцерів із сил внутрішньої безпеки і скажуть йому йти за ними, якраз коли він схилився над коректурою журналу, редагування якого відкладав, «Бейрут уночі», з такими заголовками: «Невдала пластика спотворила обличчя Джекі: співачка припиняє кар’єру», «Бійка між дружиною і коханкою в дорогому ресторані». Він запитав їх про причину візиту, і один дістав повістку на ім’я «Фаріда Халіма Абу Шаара, 1980 року народження…»
— Це ти, правильно?
«…щоб дати свідчення в Головному управлінні внутрішньої безпеки».
Він не міг пригадати нічого скоєного, крім того, що трапилося між ним і Персефоною вночі. Офіцери вдали, що не знають, у якій справі його викликають, і мовчали всю дорогу до відділка, навіть посеред дорожнього затору.
В управлінні він зустрівся з двома чоловіками, яких знав: полковником Хатумом, головою бюро, та слідчим-іноземцем високого зросту. Він старався, як міг, говорити англійською з Йоопом Ван де Клерком.
— Ти знаєш, чому тебе викликали?
— Ні.
Здавалося, що Фарід говорить правду.
— Що це?
— Це моя книга. Ви вже закінчили з нею? — сказав він з тугою в голосі.
— Ще ні.
Нідерландець відповів дещо насмішкувато, витягнув купюру у двадцять євро, поклав її на книжку і підсунув до Фаріда:
— Подивися добре!
Фарід вирішив, що це якийсь новий жарт, узяв книгу, переконався, що з її сторінками все як належить, але де Клерк швидко забрав книгу й купюру і пояснив суть справи: