— Послухай, деякі бейрутські друкарні серйозно підозрюються в підробці єдиної європейської валюти нового зразка номіналом у двадцять євро і введення фальшивих купюр у мережу дистриб’юторів в Африці та Латинській Америці, а віднедавна і в Середній Азії. Наскільки нам відомо, в Афганістані. Було проведено обшук усіх друкарень, здатних на сучасний друк такого рівня, але докази не знаходилися, доки ми випадково не натрапили на твою книжку.
Тут втрутився ліванський полковник:
— Ми почали цікавитися тобою після того, як ти прийшов сюди по свій зошит, пам’ятаєш?
Хтось захопив життя Фаріда Абу Шаара, грався з ним без дозволу так, наче це загальна власність. Це почалося в ту мить, коли він зайшов у «Друкарню братів Карамів», у день, коли сонце зникло за мінаретами Блакитної мечеті.
— Як мій зошит і книжка пов’язані з підробкою валюти? Я зовсім не розбираюсь у друці, я прийшов у друкарню випадково, і взагалі, я просто коректор.
— Так, але ця твоя книга надрукована на термографічному папері ТР 250, вага 120 грамів, що складається на чверть з льону і на три чверті з бавовни й повністю відповідає стандартам ISO з ваги та цупкості: його можна торкатись і гортати тисячі разів, а він не псуватиметься.
Фарід звернув увагу, що папір у його книжці товстий, не такий, як зазвичай використовують для книгодруку.
— Невже ти не розумієш? Це той самий папір для євро. Сьогодні існують способи, які дозволяють встановити склад паперу з абсолютною точністю! — різко мовив нідерландець, знову підсунувши йому фінські двадцять євро, які покрутилися світом, щоб повернутися в Бейрут у його валізі.
Тепер уже Фарід торкнувся банкноти, а другою рукою потягнувся до своєї книги, що лежала перед Йоопом Ван де Клерком, і почав порівнювати на дотик папір євро і папір своєї книги. А потім подивився вгору, в обличчя слідчого, як людина, яка спускається в кабіні ліфта і дивиться через скляні двері на тих, хто стоїть на поверсі, де ліфт не зупинився.
Він був готовий протистояти й отримати своє покарання, поки був переконаний: вони привели його, щоб запитати про те, що відбувається між ним і дружиною власника друкарні. Він приготував слова про свободу дій дорослих людей у їхньому житті й цитати з «Пісні Пісень» Соломона про жінку і кохання, але замість цього опинився під зливою питань, поставлених сухою протокольною мовою, а полковник почав записувати його відповіді в журнал показань.
— Де ти надрукував свою книгу?
— Я не друкував її.
— У тебе є інший примірник?
— Ні, у мене був тільки один примірник, який ви забрали.
— Хто його надрукував?
— Я не знаю, знайшов його якось вранці на столі.
Двоє чоловіків перезирнулися.
— Мій рукопис украли, коли я забув його на робочому місці серед паперів.
— Ти вважаєш, що книга була надрукована в «Друкарні братів Карамів»?
— Не знаю.
— Ти бачив такий шрифт і такі друкарські орнаменти в друкарні?
— Я переглядаю тексти до друку. І я не бачив такого шрифту «сулюс», він давно вже не використовується для друкування книжок. Це найкрасивіший і найскладніший арабський шрифт і для письма, і для друку.
— Ти плутаєш слідство і вигадуєш для нас казочки…
— Я нікого не плутаю! Я розповім вам мою історію від самого початку. Я випустився з університету з дипломом з арабської мови та літератури. Мій рукопис коштував мені багатьох днів і ночей без сну, але видавці як один, ніби змовившись, відмовлялися його друкувати. Я зустрівся десь із двадцятьма, і жоден не взяв на себе труд почитати хоча б рядок з нього. Потім я прийшов у цю друкарню, коли знайшов її назву в довіднику профспілки видавців, тому що її власники також мають дозвіл на видання книжок. Її власник відмовився видавати мою книжку, тож я став тут коректором. Кожного дня я відчував, що працівники переморгуються в мене за спиною, вважаючи мене недоумком. Але мене не цікавить їхня думка, це пусті люди. Хоча вони й працюють зі словом, вони не заслуговують цього, бо підходять до нього з позиції кількості, ваги, грошей. Вони абсолютно помилково належать до країни, яка колись дала світові алфавіт, бо вони це слово оскверняють. Вони бачили, що я завжди ходжу з зошитом і не залишаю його, бо це частина мене; тому дочекалися, поки я забуду його, вкрали його і глузували з мене. Але я знайшов його чарівним чином, надрукованим, у найкращому оформленні на столі перед собою. Хтось змилосердився наді мною молитвами моєї матері…
— Але де решта примірників?