Вони очікували на повернення єзуїтів до їхнього монастиря в районі Баб Тума в Дамаску після того, як генерал Ґуро вигнав звідти короля Фейсала ібн аш-Шаріфа Хусейна. Там монахи розпитали власників друкарень, і влада мандата відправила їх до працівника залізничної станції, куди, як передбачалося, цей вантаж мав бути доставлений. Але він заперечив отримання друкарні на станції в Дамаску і додав, що йому заборонено оглядати військові вантажі. Єдиним припущенням, яке залишилося можливим, було те, що друкарня завершила свою подорож у Туреччині, тож монахи приготувалися купувати нове обладнання й шукати інвесторів для нового проєкту.
Фуад Карам та Абдельхамід аль-Хальвані на початку працювали таємно. Аль-Хальвані приносив замовлення, і їх виконання відбувалось у складських приміщеннях, які вони винаймали для друкарні поряд із кабаре «Тарабіс». Фуад лякався щоразу, коли до нього наближався офіцер чи представник адміністрації мандата, аж доки отець Ламбер не виїхав до Єгипту, і Фуад зрозумів, що з довоєнної братії там більше нікого немає, крім одного монаха, настільки старого, що він уже не міг пам’ятати, що взагалі відбулося.
Тоді Фуад Карам почепив вивіску, яку його нащадки успадковували та переносили з собою з місця на місце, вішаючи її на дверях. «Друкарня братів Карамів, з 1908 р.» — було написано на мідній табличці, яку натирали до блиску щоразу, коли вона темнішала з часом. З почуття братерської відданості він включив туди і свого брата, який непогано облаштувався в Александрії і рідко давав про себе знати. Він також додав десять років до віку друкарні, щоб дати зрозуміти, що його родина в цій професії давніше, ніж пліткують деякі заздрісні язики.
35
Персефона несла в руках свої практичні домашні завдання з дизайну інтер’єру і йшла до будівлі у старовинному стилі в кварталі Зукак аль-Блат, де Нубар їй одній дозволяв бути глядачкою його репетицій перед публічними виступами. Вона називала його «мій дервіш-танцівник». Він носив одяг, який шив сам. Зі своєї кімнати він виніс усі меблі й залишив тільки дорогі перські килими на стінах. Він робив кілька кроків босими ногами і поринав у транс під музику Умм Кульсум, забуваючи, що Персефона сидить тут на підлозі і малює щось на своїх аркушах. Вона залишалася допізна, чекаючи, доки він утомиться від хореографічних імпровізацій і сяде коло неї. З нього стікав піт, серце швидко билося. Він клав голову на її плече, і Персефона прихилялася до нього. Він обіймав її рукою і ніжно й вибачливо говорив: «Персо, мене не приваблюють жінки…»
Нубар не дожив і до тридцяти. Він чи то кинувся з висоти сам, чи його штовхнув коханець. Це не мало значення. Він помер від любові: або сам занадто любив свого хлопця, або той був надто прив’язаний до Нубара. Вона прийшла туди, де він лежав у труні, — у залу, прилеглу до вірменської церкви. Вона не побачила там священника, який би молився над ним, і не говорила ні з ким з його рідних чи друзів, які також були там і яких можна було перерахувати на пальцях. Вона ніколи не питала в нього, хто його батьки, від яких він прийшов у цей світ. Вона оплакала його сама, і він став однією з її легенд.
І ось несподівано в друкарні з’явився цей хлопець із книжкою, з піднесеним поглядом очей, і їй уявилося, що в нього таке життя, яке їй підійшло б. Він поєднував у собі сувору релігійність і невтримну пристрасть чоловіка, був золотим голосом, чия мова зачаровувала, хоч вона її й не розуміла. Вона не запам’ятала його імені. Прочитала ім’я на першій сторінці рукопису, але так і не змогла пригадати пізніше, і хоча його часто повторювали в її присутності, воно не залишилося в її пам’яті. Після тієї ночі в друкарні він не з’явився вранці з рештою працівників, що приходили на роботу. Удень вона пройшла залою між столами і не побачила його. Якийсь інший хлопець сидів на його місці за комп’ютером і стукав по клавішах, зацікавлено роззираючись. Абдалла повідомив їй навпрямець, без вступу, що попереднього коректора забрала поліція. Затримали за підозрою в підробці валюти. І тут враз у її голові постала картина, яку вона бачила, коли вперше спустилася вночі в друкарню: Аніс, Лутфі та чоловік із дивним голосом підносять аркуші до лампи і ствердно хитають головами.