Чоловік, що підробив підпис, запитав:
— Як звали цю дівчину?
— Персефона.
— Ти знаєш її?
— Ніхто не знає її так, як я.
— То що ж ти зробив, що потрапив до в’язниці?
— Вони кажуть, що підробив фінську банкноту у двадцять євро.
Жартівливе й серйозне переплелися, і співкамерники почали просити Фаріда розповісти їм інші історії, щоб час ішов швидше.
Старший брат найняв для Фаріда адвоката, одного з родичів своєї дружини, а також узяв на себе покриття всіх витрат і повідомив йому, що Фарід не винний, цей чоловік витає у хмарах і за все життя не зібрав грошей навіть на те, щоб просто відкрити рахунок у банку. Адвокат зустрівся з ним і побачив, що Фарід зовсім не усвідомлює, що з ним сталось. Адвокат попередив: якщо Фарід і далі наполягатиме, що його переслідує прокляття через його писання, а звинувачення — просто привід напасти на його збірку, то він не зможе йому допомогти, а в разі підтвердження звинувачення Фаріда ув’язнять на три роки, а то й на всі п’ять, якщо суддя подумає, що той глузує з правосуддя, кажучи такі речі.
Адвокат наполягав, що необхідно дізнатися, як було надруковано його книгу і хто її надрукував. Він вважав, що Фарід покриває когось, і повідомив йому, що друкарня згоріла і від неї майже нічого не лишилося: вогонь спалахнув уночі, коли працівників там не було, а мешканці будинку були на відпочинку. Він пояснив, що хотів би витягти Фаріда з того, у що той вплутався, і що в справі підробки банкнот «всі» вийшли сухими з води, а через пожежу друкарні не залишилося слідів, і «вони» навіть отримають прибуток, якщо страхова компанія виплатить їм компенсацію, і зможуть таким чином розпустити своїх працівників через знищення засобів виробництва, що знімає з роботодавців необхідність виплачувати їм законні відшкодування.
— Тебе відпустять без компенсації, гаразд, але чому ти маєш брати на себе ув’язнення? Ніхто з них не відвідав тебе, не поцікавився, як ти, і якщо хто і скоїв злочин, то це вони.
Адвокат відстоював невинність свого підзахисного перед суддею, але так і не домігся, щоб того випустили. І хоча суддя сам відчував, що обвинувачуваний, який стоїть перед ним, не зміг би підробити банкноти і продавати їх, він мусив винести Фарідові вирок — три роки в’язниці.
Фарід знайшов у в’язниці Коран. Він позичив його і перечитував стоячи. Читав його весь той час, що був у тюрмі. Він більше не писав, але попросив у братів список книг, які також читав стоячи, що спочатку викликало цікавість у співкамерників. Проте з часом вони до нього звикли і полюбили його.
Коли він вийшов на волю, його мати відсвяткувала цей день, поставивши на стіл печеню, ковбаски, тарілки з хумусом та лябне, мариновані огірки. Вона запросила до себе його братів, які намагалися ставити йому запитання, але він наполягав, що нічого не знає, і міняв тему, цікавлячись, як їхні справи та їхні сім’ї. Коли мати пішла на кухню по добавку, він скористався моментом, аби підняти келих араку разом з братами. Несподівано він запитав їх:
— Чи доніс би син Халіма Абу Шаара на жінку?
Брати недовірливо поглянули на нього, а він продовжив:
— …та ще й таку вродливу, якої світ не бачив?
Наступного дня до його спальні зайшла мати, тримаючи його зошит — чернетку з вицвілою палітуркою. Фарід розхвилювався і почав гортати сторінки, упевнюючись, що це таки його рукопис.
— Рано-вранці у двері постукав чоловік із чорними пальцями. Він сказав, що ти йому подобався і що він знає тебе з друкарні. Віддав мені твій зошит і сказав, що ти не був винний, але не потрібно тобі плутатися з жінками впливових людей. Я запитала, як його звати, але він сказав, що ти зрозумієш, хто це.
Майстер Аніс аль-Хальвані, який міг тепер дозволити собі щедрість, був єдиним, хто отримав зиск від напливу грошей у друкарню, і використав його, щоб покращити своє становище. Він купив для своєї родини квартиру в районі Заріф, щоб звільнитися від пут оренди. Уранці після пожежі він прийшов до друкарні і був шокований: все було обвуглене і зруйноване. Він залишився стояти поряд з Лутфі Карамом, аж доки зміг зайти в задній підвал, де побачив, що вогонь не торкнувся безпечного сховку. Він знав, що скоро вийде на пенсію, а тому вирішив забрати літери свого дідуся Абдельхаміда. Повантажив їх у таксі, так само як і привіз, і рушив до свого будинку, а з ними прихопив і червоний зошит. Через деякий час після тих подій до нього дійшла звістка, що Фарід Абу Шаар вийшов з в’язниці, і він подався до його будинку на вулиці Червоного Хреста і вручив зошит його матері.