Нотатка 70
НІЧНІ ТЕРЕВЕНІ В КОЛІЗЕЇ
(Продовження)
Хтозна-звідки взялися гидкі папірці та навіть солома: північний вітер несамовито ганяв їх по асфальту, немилосердно освітленому непотрібними вогнями.
Йдучи за шаленим льотом сміття, що часом надовго завмирав, Карло сором’язливо підійшов до гурту людей, де його знали в обличчя, й приєднався до них, влаштувавшись трохи на стороні.
Незабаром він теж розреготався. Коричнюваті зіниці, приховані широкими зморшками зрілого віку, на його опецькуватому обличчі п’ємонтійського селянина — ніби на обличчі хворого онука, що скидається на свого сповненого здоров’ям діда чи на батька, який помер від серцевої хвороби, — світяться майже заплаканим блиском, але він сміявся, сміявся хитро, вдаючи непохитну впевненість, нездоланний оптимізм людини, яка в усьому бачить лише добре. Його закривали трохи зім’яті поля капелюха, хоч він і зсунув його з чола аж занадто високо, як перекупники на базарі: вилиці обабіч гачкуватого носа були червоні, й та червоність була якоюсь штучною, з відтінком фіолетового. І саме вони видавали, особливо своїм блиском, вдячність, яку він безкінечно щораз відчуває за ту дещицю — а правду кажучи, то справді був дріб’язок, — яку завжди дарує життя, навіть у періоди голоду й нестатків.
Його знайомі переповідали історії своїх життів, ніби місто охопила чума й тільки в цьому цирковому кінському манежі безлюдної ночі, коли дме шпаркий вітер, залишилась надія на спасіння, хай і звелася вона лише до знань та спогадів.
Слухаючи розповіді цих нещасних створінь, Карло побачив Видіння.
Нотатка 71
МЕРДА
(Видіння, розділ перший)
На початку я вжив такий вираз: «матеріали, за допомогою яких створено сцену», але радше слід було б сказати «перероблено». Насправді, за допомогою стилістики — матеріалів та світла, як я вже казав, — у сцені відтворено дійсність: а саме перехрестя Казилінської дороги та Торпіньятарської й власне самою Віа Торпіньятара з першими її двадцятьма перехрестями, розташованими ліворуч і праворуч, якщо йти від перехрестя, а потім повернутися у напрямку Тусколанської дороги.
У першому розділі Видіння усю сцену дії можна охопити поглядом цілком. Вона вся зроблена з легкого металу та інших прозорих і небитких речовин, принаймні це стосується головних споруд; але й інші матеріали теж там є, серед них, певно, кришталь, гіпс та ххх ххх ххх, може, навіть пластик. Однак попри свою твердість та міцність, усі ці матеріали — прозорі. Власне, на сцені зовсім немає світла. Воно йде зсередини, просвічуючись крізь матеріали, з яких зроблене місце дії, забарвлюючись таким чином відповідно до того, який колір має та чи інша речовина. Отож місце дії пройняте світлом, воно світить рівно, заливаючи геть усе, не створюючи ані тіней, ані півтіней, але має різні тони, залежно від насиченості барви, яку мають матеріали, що через них просвічується світло; звісно, це світло поліхромне. Якщо докладніше, то Сцена Видіння порівну розділена на низку допоміжних сцен чи то поворотів, кожен з яких має відмінне забарвлення.
Нотатка 71a
МЕРДА
(Видіння, розділ другий)
У другому розділі Видіння з’являються головні дійові особи, рух яких буде грати провідну роль у власне Видінні. Це парубок на ймення Мерда та його наречена, яку, здається, звуть Чинція. Коли починається Видіння, ця парочка саме переходить на світлофорі перехрестя Казилінської та Торпіньятарської доріг, простуючи якраз у район Торпіньятара. Спостерігаючи за ними, Карло бачить, як вони йдуть просто на нього: він, власне, сидить посеред Торпіньятарської дороги у возі, який має колеса з коркового дерева, просто як режисер на режисерському візку. А оскільки, як я вже зазначав, головні герої наближаються до Карло, аж поки майже не доходять до місця огляду, віз тягнуть назад уздовж Торпіньятарської дороги з тією ж швидкістю, до слова, дуже повільно, з якою наближається пара. Ще раз скористаємося кінематографічною мовою й назвемо це повільним відкочуванням назад. Віз, який теж зроблений з легкого матеріалу, що світиться, де Карло сидить на задньому бортику, обіпершись спиною об кермо, тягнуть троє Божеств, яких Карло не бачить.