У 1969 році Пазоліні знімає «важкий» фільм під назвою «Свинарник», у якому почергово показано дві історії. Одна з них відбувається в Німеччині, це історія про хлопця, сина одного промисловця, який спроможний відчувати оргазм, лише займаючись сексом зі свинями; а друга — про канібалізм, за який карають за законом відплати. «[…] Як у першому випадку видно, що суспільство зжирає непокірного сина, так само і в другому воно зжирає як неслухняного, так слухняного сина».
Вже у 1968-му акторці Марії Каллас розповіли про проект фільму Пазоліні про Медею з міфів. Зйомки розпочались навесні 1969-го. «[…] Я відразу подумав про „Медею“, вже знаючи, що зніматися буде саме ця акторка. Часом я пишу сценарій, ще не знаючи, хто зніматиметься. Цього разу я увесь час знав, що це буде саме вона, а тому писав, маючи на думці саме Каллас. Отож вона зробила значний внесок у створення образу… Себто оця варварка, що ховається глибоко в ній, яку видно в її очах, обрисах, але яка не виявляється прямо, навпаки, ззовні вона майже відшліфована, загалом, десять років, прожитих у Коринфі, чимось скидаються на життя Каллас. Вона народилася на селі, має грецьке, хліборобське коріння, але згодом її навчили бути буржуазійкою. Отже, певним чином я намагався зосередити в її героїні те, ким є вона сама, разом з її непростим єством».
Середньовічна башта (що розташована у Вітербо), про яку він дізнався ще в часи, коли знімав «Євангеліє», — стоїть неподалік річки, що тече поміж скель, розташованих внизу, тут знімали сцену хрещення Христа, — була для Пазоліні мрією, й у листопаді 1970-го йому вдалось її придбати. Він часто там має сховок, усамітнюється, й окрім того, що пише у тому понурому й чарівному місці більшу частину свого незавершеного роману «Нафта», знову взявшись за свою «мішанину з матеріалів», зображає Марію Каллас, Андреа Дзанцотто, Нінетто Даволі.
На початку 1971 року разом з активістами крайньо лівого об’єднання «Боротьба триває» знімає документальний фільм «12 грудня» (день, коли стався теракт на П’яцца Фонтана, у Мілані, ціль — Національний сільськогосподарський банк).
«Перевершити людські можливості й організувати» — це остання поетична збірка Пазоліні (квітень 1971). Остання, яка вийшла італійською, адже у 1975-му вийшла ще одна збірка, збірка віршів фріулійською мовою, яка мала два цикли: «Найкраща молодь», що вже видавали, та невідомий до того часу цикл «Друге втілення найкращої молоді», що був написаний 1974 року.
У виданні «День» за 3 червня 1971-го Пазоліні друкує «опис» «Перевершити людські можливості й організувати», в якому пише про себе в третій особі. З-поміж іншого каже таке: «Ностальгія за стилем життя, який є частиною минулого (що часом вселяє в Пазоліні сором’язливий, майже незграбний гнів реакціонера) й який ніколи вже не повернеться через те, що зло здобуло остаточну перемогу, перетворюється на космічний жаль, який він відчуває до своїх молодих братів, котрі екзистенціально мусять жити відтепер за цінностями, які Пазоліні видаються нестерпними. Складається враження, що він радіє поразці студентського руху й тому, що завдяки цій поразці народилося нове втілення „сина“, який дивовижним чином знов отримав такі прадавні риси, як простота, послух, неагресивний спротив, жагу до знань, принадність, джерелом котрої є молодість, хай навіть через гріх смирення чи чутливості або безтурботності, революційну силу, але ту, яка не знає перемог тощо».
У листопаді 1973 року виходить ще одна стаття — рецензія на самого себе: Пазоліні стає на захист свого «Кальдерона», вважаючи його одним з найдостовірніших своїх витворів з точки зору форми: «Течія „Попелу Ґрамші“ й віршів п’ятдесятих у цьому творі, гадаю, стала повноводною після тривалого засушливого періоду (не всупереч моїй волі)».
З січня 1973-го Пазоліні почав співпрацювати з «Кор’єре делла Сера», ця співпраця була «скандальною», бо торкалася всіх пекучих питань, зіштовхуючи навлобки церкву та владу.
«Перша справжня революція правих»; «Передвістя перемоги на референдумі»; «Дослідження антропологічної революції в Італії»; «Роман про кровопролиття», «Коїтус, викидень, удавана терпимість влади, конформізм з боку проіресистів»; «Геноцид» — ось лише деякі з назв «уривків», які є в «Піратських записках» — збірці, в якій зібрано статті, надруковані не лише у міланській газеті, але й в інших виданнях тих років.