Ентоні Троллоп
Наглядач
УДК 821.111(410)-31
Т 75
Серія «MAGNUM OPUS»
Троллоп Ентоні
Т 75 Наглядач / Ентоні Троллоп ; пер. з англ. Мирослав Томащук. — Львів : Видавництво «Апріорі», 2025. — 208 с.
ISBN 978-617-629-929-5
УДК 821.111(410)-31
Переклад зроблено за виданням:
The Warden by Anthony Trollope / Vintage Classics, London, 2012
ISBN 978-617-629-929-5
© Томащук M., переклад, 2025
© Гумецька M., обкладинка, 2025
© Видавництво «Апріорі», 2025
Розділ 1. Богадільня Гірама
Преподобний Септимій Гардінг уже кілька років служив священником у катедральному місті… Назвемо його Барчестером. Якби ми тут згадали Веллс або Солсбері, Ексетер, Герефорд чи Глостер, хтось міг би запідозрити якийсь особистий мотив, а оскільки наша байка оповідатиме переважно про високі чини священницького сану згаданого містечка, ми занепокоєні, аби читачі, бува, не запідозрили когось конкретного. Уявімо собі, що Барчестер — це тихе містечко на заході Англії, яке вирізняється радше красою свого собору і древністю пам'яток, аніж якимось комерційним добробутом. Уявімо собі, що сам собор розташований у західній околиці Барчестера, що за еліту там єпископ, настоятель і каноніки разом з їхніми дружинами й доньками.
Містера Гардінга занесло в Барчестер ще в молодості. Славний голос і любов до сакральної музики прирекли його на багаторічну службу в легкому, але не надто високооплачуваному сані молодшого каноніка. Коли виповнилося сорок, невеличка парафія в околиці містечка додала і роботи, і виплат, а в п'ятдесят він заступив на службу в соборі в сані дяка.
Одружився містер Гардінг ще замолоду і став батьком двох доньок. Старша, Сьюзен, народилася невдовзі після вінчання. Друга, Елеонора, — аж через десять років.
На час знайомства з нашими читачами містер Гардінг був дяком Барчестера й мешкав там разом зі своєю молодшою двадцятичотирирічною донькою. Овдовів він рано, а старшу доньку видав заміж за сина єпископа майже одразу, як його призначили дяком.
Тоді в Барчестері багато хто спокусився нарікати, що якби не доньчина врода, містер Гардінг так би й залишився звичайним каноніком. Та, вочевидь, тут ця Спокуса, як-то часто буває, виявилася брехливою: хоч містер Гардінг був звичайним каноніком, важко було знайти когось ще більш шанованого серед церковної братії. А перед тим, як звинувачувати містера Гардінга у призначенні на посаду дяка через дружбу з єпископом, та ж Спокуса підбурювала людей хулити єпископа за те, що так довго нічого не робить для свого друга містера Гардінга. Хай там як, а якихось дванадцять років тому Сьюзен Гардінг вийшла заміж за преподобного доктора Теофілія Ґрентлі, сина єпископа, архідиякона Барчестерського і владику Пламстедського. Через кілька місяців її батько став дяком Барчестерського собору. Ця посада, наче так і мало бути, стала подарунком від єпископа.
А зараз варто розтлумачити деякі обставини, що стосуються сану дяка. 1434 року в Барчестері помер такий собі Джон Гірам, який нажив статків на торгівлі вовною, а будинок, в якому помер, разом із кількома лугами і дворами на околицях містечка, що їх досі називають Межами Гірама і Паєм Гірама, заповів для догляду за дванадцятьома шаповалами, що народилися, виросли і прожили в Барчестері. А ще він розпорядився збудувати для них богадільню з резиденцією для наглядача, який теж щороку отримуватиме певну суму з доходів від оренди вже згаданих паїв. Ба більше, Гірам, не бажаючи порушувати душевного спокою, заповів, щоби дяк собору міг мати можливість заступити на службу наглядачем богадільні, якщо єпископ його затвердить.
З того дня й понині богадільня жила й процвітала… чи то пак богадільня жила, а маєтності процвітали. Шаповальний промисел у Барчестері звівся нанівець, тож єпископ, настоятель і наглядач, які по черзі заселяли мешканців богадільні, почали записувати туди когось зі своїх. Тепер привілей діставався замореним садівникам, підупалим копачам і вісімдесятилітнім паламарям, які радо поселялися в таке помешкання і приймали щоденну виплату розміром в один шилінг і чотири пенси, яку їм заповів Джон Гірам. Раніше, однак — років так за п'ятдесят до теперішніх подій — їм виплачували лише шість пенсів на день, а снідали й вечеряли всі за одним столом із наглядачем, суворо дотримуючись останньої волі Гірама. Та пізніше такі порядки розцінили незручними, і щоб не вгоджати ані наглядачу, ані старцям, за згоди всіх сторін, зокрема єпископа й муніципалітету Барчестера, було вирішено виплачувати старцям один шилінг і чотири пенси.