— Але, єпископе, ви взагалі читали заповіт Джона Гірама?
Єпископу здалося, що наче й читав, так, років тридцять п'ять тому, коли побачив той документ уперше, але сказати напевно не міг. Тим не менш, він чудово знав про цілковите право єпископа призначати наглядача і що розмір зарплати наглядача встановлювався постійно.
— Але, єпископе, питання в тім, хто має повноваження встановлювати розмір тих виплат? Якщо вірити словам юнака і заповіт передбачає розподіл майна, то хто має повноваження встановлювати ці умови?
Єпископ висловив якусь незрозумілу думку, мовляв, з роками вони самі змінюються, мовляв, якийсь там церковний статут забороняє дванадцятьом мешканцям підвищувати собі виплати внаслідок підвищення цінності майна. Говорив щось про традиції, про якихось людей, які своїми діями дали згоду на теперішній розподіл, а потім почав читати тираду про справедливу доцільність не порівнювати звання і виплати обраних парохів і якихось зубожілих старців, котрі живуть на благодійні кошти. Свою оповідь єпископ підсумував ще однією згадкою архідиякона.
Дяк замислено вдивлявся у вогонь і слухав добродушні розмисли свого друга. Слова єпископа заспокоювали містера Гардінга, але не те щоб повністю. Наглядач не сумнівався, що багато хто, якщо не всі, на його місці вважали б себе правими, та себе у власній правоті він переконати не міг.
— Єпископе, — зрештою мовив він, перервавши тривалу мовчанку, — збрешу і собі, і вам, якщо не визнаю, що мене це дуже гнітить. Можете думати, що я просто не можу змусити себе погодитися з доктором Ґрентлі!.. що після допиту від юнака я визнаю його правоту і свою хибу… і що тоді?
Старі сиділи так близько один від одного, що єпископ міг покласти руки співрозмовнику на коліна, що він, власне, й зробив із м'яким притиском. Містер Гардінг добре знав, що означає той притиск. У єпископа закінчились аргументи, він не буде боротися так, як боровся би його син, не доведе, що всі сумніви дяка безпідставні. Та єпископ може поспівчувати своєму другові, і так і зробить, аби містеру Гардінгу здавалося, наче він отримав те, за чим прийшов. Запала ще одна мовчанка, опісля якої єпископ дещо дратівливо, що було непритаманним для нього, заходився розпитувати, чи той «набридливий причепа» (себто Джон Болд) має якихось друзів у Барчестері.
Містер Гардінг твердо вирішив виповісти єпископу все, розповісти про любов своєї дочки, про власні клопоти, викрити подвійне єство Джона Болда — як майбутнього зятя й теперішнього ворога. І хоча йому самому здавалося, що робити цього не варто, кращої нагоди вже не буде.
— Він дуже близький до нашого дому, єпископе.
Єпископ вилупив на нього очі. Він не так сильно вдарився у правовірність і церковну войовничість, як його син, але все-таки не міг зрозуміти, як визнаний ворог церкви аж так наблизився до не просто її міцного стовпа містера Гардінга, а ще й до покривдженого наглядача богадільні.
— Я щиро люблю містера Болда, — провадив далі безпристрасний потерпілий, — і якщо чесно… — тут наглядач завагався, наче мав повідати якусь страшну новину, — подекуди в мене не виникало жодного сумніву, що він стане моїм другим зятем.
Єпископ навіть не свиснув: ми вважаємо, що вони втрачають до цього хист одразу, як висвячуються в сан. Та сьогодні зустріти єпископа-свистуна так само легко, як суддю-хабарника. Здається, якби не ряса, єпископ таки свиснув би.
Ось тобі й зять для архідиякона! Ось тобі й союзник для барчестерського двору! Ось тобі й зв'язок з єпископським палацом! Недалекий єпископ навіть не сумнівався, що дай Джону Болду владу, і юнак позакриває всі собори, а може, й парафіяльні церкви, всі десятини роздасть методистам, баптистам і решті диких племен, священну палату знищить під корінь, а крислаті капелюхи й батистові рукави заборонить разом із сутанами, сандалями і волосяницею! Ось тобі й чудовий кандидат на посвяту в таємниці духівництва; той, хто сумнівається в чистоті священників, і, певно, у Святу Трійцю навіть не вірить!
Містер Гардінг побачив, до чого призвела його відвертість, і вже був ладен пошкодувати про це. З усієї сили він спробував пом'якшити смуток свого друга і заступника:
— Я ж не кажу, що вони вже заручилися. Якби так, Елеонора розповіла б мені. Я знаю її досить добре, щоб не сумніватися в цьому. Та бачу, що вони приязні одне до одного, тому, як чоловік і батько, не можу мати нічого проти їхньої близькості.
— Містере Гардінгу, як ви збираєтесь протистояти хлопцеві, коли він стане вашим зятем?
— А я й не збирався йому протистояти, то він вирішив протистояти мені. Якщо доведеться вдаватися до захисту, гадаю, за це візьметься Чедвік. Гадаю…