Ой, містере Гардінгу, якби ж ви дослухалися до поради архідиякона і взяли Джо Муттерса замість цього невдячного демагога!
— Боїтеся каноніка, — буркнув Муді з виразом невимовного презирства. — Скажу вам, чого б радше боявся я. Я б радше боявся втратити нагоду вибити з них те, що належить мені по праву — ось чого я боявся б найбільше.
— Але містер Гардінг не такий уже й поганий, — винувато мовив Скалпіт. — Він же дав нам додаткові два пенси на день, правда?
— Два пенси на день! — презирливо виголосив Спріґґс, розплющивши страшну червону впадину втраченого ока.
— Два пенси на день! — вилаявся Муді. — До біса його два пенси!
— Два пенси на день! — скрикнув Генді. — І я ще повинен дякувати за ті два пенси на день, хоч він і винен мені сотню фунтів на рік. Ось це вже ні, дякую. Може, вам досить, та мені — ні. Нумо, Скалпіте, ви поставите свій підпис на цьому аркуші чи ні?
Нерішучий Скалпіт глянув на двох своїх товаришів.
— Що думаєте, Біллі Ґейзі?
Та Білл Ґейзі не міг думати ні про що. З нього вирвалося щось схоже на блеяння старої вівці, яким старий хотів висловити пекельний біль свого сумніву, а потім таки пробубонів, що «не знає».
— Тримайте, старий ви каліко, — мовив Генді і поткнув перо бідолашному Біллі до рук. — Ось так… аххх! Старий ти дурню, ти все тут заляпав… на… ось так краще… ще не бачив, щоби хтось так гарно писав своє ім'я. — Велика чорнильна ляпка мала являти собою мовчазну згоду Біллі Ґейзі.
— Нате, Джонатане, — мовив Генді, повернувшись до Крампла.
— Сотня на рік — це точно непогано, — завагався Крампл. — Як-то воно правильно, сусіде Скалпіте?
— Як вам зручно, — відповів Скалпіт. — Як вам зручно, мені би легше.
Перо опинилося в руці Крампла. Бляклий, нерівний, безглуздий підпис з'явився на папері, позначаючи собою згоду і владу, які ще міг надати Джонатан Крампл.
— Нумо, Джобе, — мовив полагіднілий від успіху Генді, — не дозволяйте нікому казати, що старий Бунс підім'яв вас під себе — ви ж завжди тримаєте голову так само високо, як і той Бунс, хоча ви, на відміну від нього, ніколи не прокрадалися потайки попити вина й не розводили брехень про начальство.
Скалпіт тримав перо в руці й легенько помахував ним, проте все-таки сумнівався.
— Якщо хочете пораду від мене, — провадив далі Генді, — то вам навіть не треба писати ім'я повністю, просто поставте свій підпис, як і решта, — хмара над чолом Скалпіта почала розвіюватися. — Ми й так знаємо, що ви можете написати його повністю, якщо захочете, але, може, вам не захочеться видаватися чванливим, самі розумієте.
— Так, краще просто позначку, — відповів Скалпіт. — Купа позначок і лише одне ім'я будуть виглядати так собі, правда?
— Гіршого й не вигадаєш. Ось… ось, — Генді схилився над заявою і побачив, як грамотний канцелярист залишає великий хрестик ліворуч від підпису.
— Ось це вже діло, — мовив Генді, переможно ховаючи заяву в кишеню. — Тепер ми всі в одному човні, тобто дев'ятеро з нас. А старий Бунс зі своїми друзяками можуть… — Генді з милицею в одній руці і тростиною в другій саме кульгав до дверей, коли наткнувся на того-таки Бунса.
— Ну, Генді, то що там старий Бунс може робити? — поцікавився виструнчений сивочолий старець.
Генді пробубонів щось у відповідь і подався було до виходу, але здоровенна статура новенького перепинила його в одвірку.
— Нічого хорошого з цього не вийде, Абелю Генді, — мовив він. — Я вже це бачу. Не думаю, що у вас взагалі коли-небудь виходило щось хороше.
— Я в чужі справи не лізу, добродію Бунсе, — пробубонів Генді, — і ви не лізьте. Мої справи вас не обходять, а від того, що ви тут шпигуєте і втручаєтеся, мені ні холодно ні жарко.
— Гадаю, — провадив далі Бунс, не зважаючи на свого опонента, — Джобе, якщо по правді, то ви останнім написали своє ім'я.
Скалпіт набув такого виразу, наче зараз під землю провалиться від сорому.
— А вам яке діло до того, що він підписує? — втрутився Генді. — Якщо ми переслідуємо якісь свої цілі, нам не потрібен ваш дозвіл, містере Бунсе, хай би яким впливовим ви не були. А ви ще й прокралися до кімнати Джоба, коли він був зайнятий, і вас сюди ніхто не кликав…
— Ми з Джобом Скалпітом знайомі шістдесят років, ще з дитинства, — відповів Бунс, окинувши поглядом того, про кого мова, — з дня його народження. Я був знайомий з його матір'ю, ми малечею разом збирали маргаритки в околиці. Ми з Джобом більше як десять років прожили під одним дахом. Після такого я можу заходити в його кімнату без дозволу, мені навіть не треба скрадатися.