— Можете, містере Бунсе, — мовив Скалпіт, — можете, коли собі захочете, чи вдень, чи вночі.
— А ще я можу вільно висловлювати йому свою думку, — провадив далі Бунс, дивлячись на одного, а звертаючись до другого. — І зараз кажу йому, що він утнув дурницю, вчинив неправильно. Він зрадив того, хто був йому найкращим другом, він грає в чужу гру, а зачинателям тієї гри до нього байдуже, хоч він бідний, хоч багатий, дужий чи кволий, живий чи мертвий. Сотня на рік? І багато серед вас простаків, щоби думати, що коли сотню на рік комусь виділять, то таким, як ви? — тут Бунс тицьнув на Біллі Ґейзі, Спріґґса і Крампла. — Хтось з нас коли-небудь робив щось таке, щоби заслужити бодай половину цих грошей? Нас взяли сюди, коли все в житті пішло шкереберть, а ми самі й на хліб заробити не могли, так ще й джентльменів з нас мали зробити? Хіба ви по-своєму не такі ж багаті, як і він по-своєму? — Тут наш оратор вказав у напрямку будинку наглядача. — Хіба ви не отримуєте все, на що сподівалися, і навіть більше? Хіба ви не були б ладні віддати наймилішу свою кінцівку тільки за можливість зберегти те, за що не хочете дякувати?
— Ми хочемо отримати те, що Джон Гірам залишив нам, — відповів Генді. — Ми хочемо те, що належить нам по праву. Байдуже, на що ми очікували. Те, що належить нам законно, мусить стати нашим, і, бачить Бог, ми його отримаємо.
— Закон! — мовив Бунс зі щирим презирством, яке він чудово опанував. — Закон! Ви знаєте бодай одного бідняка, який би скористався із закону чи з адвоката? Чи зробить тобі, Джобе, містер Фінні стільки добра, скільки зробив містер Гардінг? Чи доглядатиме він тебе у хворобі, чи потішить у нужді? Чи буде…
— Ні, і ти, старий, у зимову ніч теж портвейну не принесеш! І він не принесе, правда? — спитав Генді і, тішачись власній кмітливості, разом із товаришами подався на вихід, але вже з важливою заявою в руках.
Утраченого вже не повернеш назад, тож містеру Бунсу, пройнятому огидою до людської слабкості, залишалося лише піти до своєї кімнати. Джоб Скалпіт чухав потилицю, Джонатан Крампл раз у раз повторював, що «сотня на рік — це точно непогано», а Біллі Ґейзі потирав очі й тихо бубонів, мовляв, «не знає».
Розділ 5. Доктор Ґрентлі відвідує богадільню
Поки сумніви й вагання не давали спокою нашому бідолашному наглядачеві, його славний зять взагалі не побивався цими слабкостями. Подібно до невгамовного півня, що в підготовці до бою нагострює шпори, стрясає пір'ям і настовбурчує гребінь, архідиякон без сумнівів і страху ладнав зброю до майбутньої війни. Доктор Ґрентлі ні на краплину не сумнівався у своїй праведності. Багато хто вступає в бій з відвагою, але його може картати сумління. Доктора Ґрентлі це взагалі не стосувалося. У справедливість церковних доходів архідиякон вірив більш ревно, ніж у Євангеліє. Коли він узяв на свої плечі роботу із захисту доходів теперішнього і майбутніх дяків Барчестера, його переповнювало тривким почуттям праведного діла, яке сповнює хоробрістю місіонерів в Африці і спонукає сестриць-жалібниць відмовитися від усіх мирських утіх заради богадільні. Доктор Ґрентлі буде захищати святість серед святостей від рук богохульника, боронити цитадель своєї церкви від найлютіших її ворогів, братися за найліпшу свою зброю, аби, якщо вдасться, вибороти вигідні умови служби для майбутніх поколінь сановників. Така справа потребувала не простої життєвої сили, і добре, що цієї сили архідиякон мав досхочу. Справа потребувала тривкої відваги й серця, що радо береться за важку працю. Серце архідиякона раділо, а відвага була тривкою.
Доктор Ґрентлі знав, що вселити такі самі почуття у свого тестя йому не вдасться, але це його мало тривожило. Краще нести тягар цієї битви самотужки, аби не було причин сумніватися, що наглядач покірно здасться до ворожих лап.
— То що, Чедвіку, — мовив архідиякон у кабінеті управителя через день чи два після того, як було підписано вже згадану в попередньому розділі заяву, — чути щось від Кокса і Каммінза?
Містер Чедвік подав йому лист. Архідиякон читав і водночас потирав праву литку в обтислій гамаші. Містери Кокс і Каммінз повідомляли лише про те, що досі не отримали жодних звісток від протилежної сторони. Тому вони радять не робити поспішних кроків. Та якщо до справи справді залучать пожильців богадільні, доцільно буде порадитися із самим Високим Королівським адвокатом — сером Абрагамом Гепгазердом.