Ось у таких умовах проживало дванадцятеро старців Гірама, коли містера Гардінга призначили наглядачем. Якщо старці на такі умови не мали причин нарікати, то про наглядача вже годі й казати. Паї, на яких в часи Гірама косили сіно на корм коровам, тепер обросли рядами будинків. Вартість маєтностей зростала з року в рік, зі століття в століття, і ті, хто бодай щось про них знав, вважали, що вона приносить дуже непогані гроші. Той же, хто не знав нічого, вважав, що гроші там просто казкові.
Управителем тих маєтностей був один джентльмен із Барчестера, котрий за сумісництвом був ще й скарбником єпископа. Батько й дід того чоловіка теж працювали скарбниками єпископів Барчестерських і теж господарювали на землях Джона Гірама. Чедвіки нажили собі доброї слави в Барчестері. Їх поважали єпископи, настоятелі, каноніки і дяки, ховали їх на території собору, а громада Барчестера не вважала їх ні пожадливими, ні суворими — вони спокійно жили собі в затишному будинку, залишаючись шанованими серед парафії. Теперішній містер Чедвік був гідним пагоном дерева свого гідного роду, тож орендарі земель Гірама і неозорих володінь єпархії тішилися нагоді мати справу з таким достойним і великодушним управителем.
Багато-багато років (архіви самі не знають скільки; певно, ще з часів, коли волю Гірама вперше виконали повністю) управитель або господар виплачував прибутки з володінь наглядачу, а вже той розподіляв виплати серед мешканців богадільні. Собі ж наглядач залишав решту від розподілу. Бували часи, коли паї затоплювало повенями і з них не було ніякого врожаю, і тоді бідолашний наглядач не отримував нічого, а лише скнів у порожньому домі. У такі часи наглядачу ледве вдавалося розподілити виплати між своїми дванадцятьма підопічними. Та поступово все змінювалося: паї осушували, на межах між ними виростали будинки, і тоді наглядачі справедливо виплачували собі всі збитки, яких зазнали в часи лихоліть. Бідняки ж отримували своє і в лихоліття, тож у хороші часи на більше годі було сподіватися. Ось так виплати наглядача зростали, яскрава резиденція, прибудована до богадільні, розбудовувалася і ставала дедалі чепурнішою, а посада наглядача перетворилася на найжаданішу синекуру в нашій церкві. Тепер посаду наглядача єпископ віддав у подарунок, і хоча раніше настоятель і капітул мали свої позиції щодо цього, їм було вигідніше допустити на посаду багатого дяка, призначеного єпископом, аніж самим призначати якогось бідняка. Виплати дякові Барчестерському становили вісімдесят фунтів на рік. На посаді наглядача богадільні сума зросла до восьми сотень, і це не враховуючи вартості будинку.
Барчестером поповзли чутки, дуже обережні чутки, дуже нечисленні, та й зовсім нечасті, що прибутки з майна Джона Гірама розподіляють несправедливо. Від тих чуток було ні холодно ні жарко, та все ж люди шепотілися, і це доходило до містера Гардінга. Таку вже він мав репутацію в Барчестері, таким шанованим був, що одне лише його призначення вгамувало всі чутки, голосніші від тих, що їх раніше можна було почути. Та містер Гардінг був чесним і справедливим і тому, відчувши, що в тих чутках може зачаїтися правда, оголосив про намір додати до щоденних виплат кожного старця по два пенси, і так виплатити їм із власної кишені шістдесят два фунти одинадцять шилінгів і чотири пенси. Однак, ідучи на такий крок, наглядач неодноразово чітко пояснював підопічним, що ця обіцянка стосується лише його і що він не може обіцяти за своїх наступників, а тому ці два пенси варто розглядати як подарунок особисто від нього, а не від фонду. Хай там як, а більшість пожильців богадільні були старші від містера Гардінга, тому їх цілком влаштовували такі гарантії додаткових виплат.
Такий щедрий крок містера Гардінга отримав опір. Містер Чедвік м'яко, але вперто відраджував його, а суворий зять Гардінга, архідиякон, єдиний, хто вселяв у містера Гардінга страх, наполегливо… ні… люто виступив проти таких нерозумних поступок. Та наглядач повідомив богадільню про своє рішення раніше, ніж архідиякон встиг втрутитися, тож справу було зроблено.
Богадільня Гірама — так називають той притулок — доволі яскрава споруда. Вона показує правильні смаки, що в ті дні надихали церковних зодчих. Стоїть на берегах потічка, що протікає неподалік території собору в найвіддаленішій від містечка частині. Дорога на Лондон пролягла через потічок чепурним аркоподібним містком, з якого чужинець міг побачити вікна кімнат старих мешканців богадільні, розділені контрфорсом. Поміж потічком і будівлею тягнеться широка стежка з гравію, завжди охайно обкошена і доглянута. На кінці стежки під парапетом на підході до моста стоїть велика зачовгана лавка, на якій у хорошу погоду завжди зустрінете трьох-чотирьох пожильців богадільні Гірама. Далі від мосту, за рядом контрфорсів, за річкою, що несподівано вигинає своє русло, видно чарівні еркери будинку містера Гардінга і його охайно підкошений газон. Вхід до богадільні розташований з боку дороги на Лондон. На шляху стоїть масивна брама під здоровенною кам'яною аркою. Можна було б подумати, що для захисту дванадцяти старців немає потреби встановлювати аж таку браму, але вона чудово доповнює пристойний вигляд притулку Гірама. За цим входом, який відчиняють для всіх охочих з шостої ранку до десятої вечора і так само для всіх зачиняють опісля, — хіба що треба подзвонити у здоровенний, не знати як підвішений середньовічний дзвін, руків'я до якого не знайде жоден непроханий гість, — видніються шість дверей до помешкань старців, а ще трохи далі — невеликий залізний щит, через який уже більш щасливі представники барчестерських еліт дістаються до Елісію помешкання містера Гардінга.